Христос. Увічнений спокій. Пієта

Останні дні Христа перед воскресінням. Останні людські болі, тяготи, страждання. Смерть звільняє від життя, а разом з ним від сумнівів, спокус, марноти, печалі і драматичного щастя…

Пієта – оплакування Христа Богородицею відома в мистецтві релігійна тема: скульптурна п’єта Мікеланджело, полотно Тіціана, Козімо Тура, Вейдена, Ван Гога. Це традиційна композиційна група з тілом Христа і Богородиці, що в своїй драматичності утворює замкнуте коло. Таким чином у глядача посилюється відчуття, жалю, відвертості, покаяння, співчуття та боязні. Гріхи відпущенні, людина вільна – Христос мертвий… У проміжку між смертю і воскресінням таке невимовне мовчання, така туга за життям, яку не вгледиш на обличчі, про яку не скажуть вуста. Між людьми він був людиною. Його душа – це Бог, це незнищенна любов і вічність. Смерть як приклад переродження, відновлення, одухотворення людського життя, приклад терпимості, значущості і віри.

Так багато роздумів з’явилося, поки я займалась реставрацією чергової скульптури. Тіло Христа у спокійній позі лежить, прикрите плащаницею. Скульптура стара, нижня частина сильно понищена. Гіпс не камінь… Але як бездоганно час зберіг той спокій, знятого з хреста Ісуса, зберіг, завдяки скульптору. Я любувалася анатомічними тонкощами, сюжетною картинкою, і якоюсь м’якістю самої скульптури. Ніби неорганічне тіло пульсує, ніби і не смерть це, а сон. А коли скульптура набрала свою остаточну камерну форму, відчуття м’якості лише посилилося. Білий колір, обраний для останнього варіанту образу, створив нереальну площину чистоти, сяяння і легкості. Виникло враження всепроникнення його в наше тіло. Кожна клітина регенерується, очищається і наповнюється новою силою.

Це навіть не пієта в канонічному розумінні – Богородиці не має біля тіла Христа. Але поки перебуваєш біля скульптури, тебе не покидає відчуття її присутності. Вона вже не оплакує його, вона молиться, схиливши голову біля ніг, оповита мовчазною скорботою, по-материнські ,разом з ним втрачає й себе. Біль утрати смертельна…

І знову здогадки, щодо виникнення цієї скульптури. Авторство ніяким чином вже не встановиш, але можна сказати про майстерність скульптора, високий рівень його таланту та особливості роботи. Адже, перш ніж вона з’явилася, скульптор перебрав чимало варіантів: положення рук, повороту голови, розсипу волосся. Незвичайна пластика ліній. Така динаміка закладена в непорушному тілі! Вона в ледь помітно напружених руках, в приоткритих вустах і у хвилях волосся. Смерть, як виклик життю. Життя як залог смерті. Христос сам у цьому увічненому спокої, на шляху, що веде до Бога. Сам. Можливо це була мить, коли вороги, поглузувавши пішли, а вірні і близькі відійшли на крок, як знак примирення. Цю мить зафіксував скульптор, шукаючи свій шлях, показуючи свою варіацію такої трагічної події.

Візьму на себе сміливість сказати, що скульптуру зроблено з живого натурника, а не з мертвого тіла, але ці мої припущення підсвідомо відкривають лише загадки мистецтва, яке є інтерпретацією життя.

І на закінчення хочу написати те, що подумки відчула ще на початку розповіді, те, що вдячна Богу за можливість доторкнутися одразу до двох величних іпостасей: Творець і мистецтво.