Чорний квадрат і не тільки

«Чорний колір – це справжнє відчуття, якщо воно навіть виникає при повній відсутності світла», – говорив німецький вчений Герман фон Гельмгольц.

Чорний колір – це поглинання світла. Як феномен, цей колір завжди привертав увагу, його таємничу  та істинну глибину намагалися пізнати художники від Огюста Ренуара до Казимира Малевича, від Олександра Мурашко до Аніша Капура. Історія мистецтва підказує, що істинно змінив відношення до чорного кольору Казимир Малевич, коли створив свій «Чорний квадрат». Він появився не одразу: супрематист довго вивчав властивості та можливості кольору. Художник створив окрім цього полотна «Чорний Хрест» і «Чорний круг». Але тільки «Чорний Квадрат» став іконою ХХ століття.

Чорний колір викликав надзвичайну цікавість. Художника заворожував його магнетизм, всепоглинаюча сила подібна до космічного простору, і глибина, дозволяючи вгледіти в чорному будь-що і нічого. Малевич не міг створити подібне полотно фігуративним чи предметним. Тільки в чистій формі можна передати таємничий ефект. Це йому вдалося. Багато з тих, хто бачив цю картину вживу, кажуть про те, яку вона несе енергію, про враження великої сили і тривоги.

Проведена Третяковською галереєю рентгенівська експертиза показала, що чорний квадрат написаний поверх двох інших картин автора. Це були супрематичні зображення. А ще на полотні виявили зашифрований напис: «Битва негрів в темній печері». Це посилання до втраченого, але ще більш інтригуючого твору Альфонса Алле «Битва негрів в темній печері глибокою ніччю», яке було створене в 1882 році. Воно теж виглядало, як чорний квадрат, але тоді залишилося ніким не зрозумілим та не поміченим.

Доволі давно відомо, що на полотнах Ренуара, Ель Греко і інших класиків дійсно не має чорного кольору. По-справжньому чорний поглинає все падаюче світло, і природні поверхні до кінця  не справляються з таким завданням – тому ми відділяємо умовно чорні відтінки:

вугільний, оніксовий, вороняче крило, мокрий асфальт.

Спроб створити «справжній чорний» було декілька. Наприклад, в 2014 році англійська високотехнологічна компанія Surrey NanoSystems розробила відтінок Vantablack, заявивши, що чорніше цього кольору не може бути. Рахується, що він поглинає 99,6% світла, – і відтінок дійсно створює відчуття вакууму і порожнечі.

Vantablack вразив відомого майстра  Аніша Капура – художник одразу попросив дозволу використовувати його у своїй творчості. На відміну від Малевича, Капур не лише вивчав можливості кольору: він робить так, щоб глядач відчув архітектуру кольору, використовує ілюзію, щоб створити відчуття об’єму. Його інсталяції і скульптури – це чорні діри в космосі і інші галактики.

«Уявіть, що ви опинилися в просторі, де у вас відсутні будь-які органи відчуттів і відчуття часу також. Ви повинні, не керуючись ними, досягнути в цій дезорієнтації в середині себе чогось іншого», – казав Капур.

Експерименти з чорним на цьому не закінчилися. Багатьох обурило, що Капур отримав ексклюзивне право користуватися спреєм Vantablack S-VIS (менш чорний, ніж оригінальний пігмент). Англійський художник Стюарт Семпл зібрав на платформі Kickstarter грошей і з третьої спроби створив свій самий чорний пігмент – Blak 3.0. Візуально обидва відтінки не відрізнялися, і ніхто не міг дати конкретну відповідь, який із них найчорніший. Та у Blak 3.0. є як мінімум одна перевага: Семпл зробив його доступним для всіх.

Інтерпретацій чорного багато, в кожній культурі вони свої. В сучасній західній культурі він може бути зв’язаний як з мінімалізмом, так із релігійним таїнством, або гріхом, бідою або з урочистістю.

Тому чорний завжди більше ніж колір. Це набір ідеологій, за якими стоїть історія мистецтв і боротьба за свободу думки, пошук нових ідей і можливостей.

підготувала:

Валентина Костьо