Жінка – оаза в пустелі
Жінка немовби оаза в пустелі, Що спрагу тамує й жагу. Ввійти в неї прагне самітній пустельник, Випити з неї снагу. Але не завжди ця оаза реальна, Буває вона міражем, Що путника манить до себе під пальми, А сухості ріже ножем. Тому ти на блиск не кидайся, Бо не лиш у тілі краса, Про себе усе дізнавайся Й не буде оаза – мара. Не буде манити до себе Порожнім лиш блиском очей, А спрагу втамує, що в тебе В бажанні – пізнати людей. У ній та основа пізнання, На котру нам вказує Бог, У ній тільки сила єднання, Що духом об’єднує двох.
Іван Говбан
Іван Говбан
Навчався у Виноградівських школах №5 та №8. Була невдала спроба втупити до Харківського вищого воєнного авіаційно-командного училища зв’язку, згодом вивчився на фізичному факультеті УжНУ, працював вчителем фізики (у смт.Вілок) та старшим інспектором Міграційної служби відділу віз та реєстрацій (у Виноградові). Має два друковані поетичні примірники «Душа райдуги» та «Райдуга душі» та 7 зошитів «квантових ключиків» (творів).
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.