Солов’їна мова

«Солов’їною мовою цілий світ зачаровую
Солов’їною мовою я життя розфарбовую
Солов’їними звуками наповнюю простір
Словом- образом-думкою вимальовую розмір

Солов’їною мовою я себе розмальовую
Солов’їною мовою, як нічим іншим
І розкриється серце і в небо здійметься
І мелодія лине співом-ласкаво-ніжним

Летимо у небо, кажуть, там мови не треба
Там образом-думкою життя в’ється
А мені цей спів солов’їний із душі просто вгору лине
Світлим потоком вічним здійметься

Солов’їною мовою творяться образи
Ми ними заповнюємо світ навколо
Солов’їною мовою виливаються сльози
І падають на квіти чарівним колом

Ми живемо солов’їною і наповнюємося світлом
І живемо, як живі звуки і образи
І запахи, що проявлені в тілі змістом,
Який нам не завжди відомий одразу

Ми живемо мовою, бо маємо жити
І творити, як пензлем, свою вічність
Ми живемо нею, бо маєм творити
Словом свою нерозтрачену ніжність

І душа співає і творить коло світу
І танцює в звуках рідної мови
Прислухаємось до минулих літ заповіту,
Але світ давно уже став новим.

І чужі мови теж стають рідними
І дають усе більше і більше для життя цього виміру
І стаємо ми космополітами 
Всіх люблячими та до усіх щирими

Але рідна мова цілить-зцілює серце зболене,
Зранене тернами, по яких ходимо
І звучить знову пісня широкою волею –
І сумом, і радістю, і подивом

І оживає душа і знову творить звуками
І образами живими і одвічними
І рідна мова дзвенить струнами
В небо пливучи потоком ніжним

Виплітає мереживо співом-голосом
І бринить красою, як диво світу
І життя стає красивим потоком образів,
Які нам належить у ньому втілити

Образ із звуку, образ із думки, образ із образу…
Образ із світла…

А починаю із думки, із слова, із звуку 
Солов’їною мовою
І нею, як чарами, знову і знову цей світ зачаровую…»

 Світлана Тарнавська