Квітнева
вітневим днем стояла сонячно, прозоро струменем в долонях. Ти говорив: – Моя ти, соняшна!.. Я ожила в твоїм полоні. Ти прислухався, як сміюся, ти придивлявся, що я бачу, як я рікою розіллюся, то враз заплачу рясним дощем – весняним, теплим, що стануть промені тремтіти краплинно-дотиком прилиплим… Подумаєш, що самоцвіти. І самоквіти, й самочари Збиратимеш собі в подушку. Жадатимеш собі до пари квітневу вибрати подружку. Та й зачекаєшся на вічність, а ніч обіймами врятує, де плями сонячні, панічні портрет знайомий намалюють. Весна блукатиме так втішно, мої збираючи малюнки. Я поцілую тебе ніжно шовковим дотиком пелюстки.
Валентина Костьо
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.