А чи ти є, чи вже нема?
Я одержима і безхмарне Мене повіття обвило. Писанням виблідлим безкарно В сорочку виправну стягло. Шукала шпильки, голки. Терном Під ноги зсипалась імла. І впала б я у рів напевно, І тільки очі б вверх звела. Була б могила своєчасна. І лише видох – і пішла… Земля моя, земля нещасна, А чи й ти в горі померла. А чи й, як я в сорочку вдіта І в роті кляп. Усе дарма! В могилі градами розритій. А чи ти є, чи вже нема?
Валентина Костьо
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.