…в межах сну
Ти непомітно зник, ніби прибулець І монітор беззвучний мені зрадив І тягне вечір тіні уздовж вулиць, На півсторінки я пишу «… Маладе…» Я хвора тим, що ти вже не існуєш Ні в межах сну, ні в межах мого нету. Байдуже час у просторі крокує, Підкинувши для вибору монету. Вона упала холодом в долоню, Важким осколком мінним і завмерла. Секундна стрілка вп`ялася у скроню І хаотично пам`ять стерла. Я хвора тим, що ти не залишаєш Знов повідомлень в чаті по-хвилинно… Тебе нема в живих. Я не прощаю Того, хто в цьому залишився винним. Я не прощаю злу, війні, бандитам, Тим рогоносцям і копитовбивцям. Я не прощаю, бо душа побита На цьому світі не знаходить місця.
Валентина Костьо
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.