Мальований глечик

ПоезіяМальований глечик

Мальований глечик

… А квіти на глечику, певно, святі.

В. К.

Мальований глечик
Мальований глечик в руках,
як тіло святого,мовчить.
До долі людської звика,
вогнем поневолена мить.
Нехай у старім черепку,
як волі, так сили нема,
в квітковозагнутім вінку
похований недарма.
Налийте у нього, звільніть
ви душу його від терзань.
У саван святий загорніть,
і в ньому народиться рань.
Просвіток, що з давніх-давен
і силу, і волю дає.
І зав’язь проткнеться із вен,
в чужому озветься своє.
Мовчить розмальований глек,
як тіло святого в руках.
У край чорно-білих лелек
його повертається прах.
 
Душа у глині
Посеред світу, за гончарним кругом
сиділа вдумливо моя душа.
Зі мною радилась, як з добрим другом,
крутнувши колесо – не поспішай.
Ось я готуюся цю глину взяти,
перемісити, добре потовкти.
На цьому крузі можу я створити
звичайний глечик. На бо́ки всікти
орнамент долі, а ти зможеш пити
із нього щастя і любов живу.
Тебе ніщо, ніщо у цьому світі
не полонить у мовчазну журбу.
А я сказала, якщо він чарівний,
то поселися, о душа, ти в нім!
Чи проспівають понад ранок півні,
чи прогримить у яснім небі грім,
я буду знати, що жива допоки,
є оце небо, люди       земля.
Душа зітхнула й мені у руки
свій глечик повний щиро подала.
 
У старій хатинці гончаря
А на столі лиш глеки й короваї
на рушниках розгорнутих старих,
і скатертина з півнями торкає
стару підлогу. Грають у дворі
старі музики пісню веселеньку,
і дітвора витоптує стежки.
Дідусь гончарить тихо помаленьку,
Щоб вийшов глечик з доброї руки.
Пашіє глина в черепку, рудіє,
сміється про́різзю високий коровай.
Старе вікно проміння сонця сіє
в маленький простір, у затишний рай.
Вже сіли всі до столу й помолились,
рід гончарів ззивається з усюд.
Святі горшки і справді не ліпили,
творити їх навчився простий люд.
 
Глиняний півник
Чи заграє мій глиняний півник?
Хай заграє свистулька моя,
бо торкався він рук гончарівни,
бо душа в нього, бачте, своя.
Та душа так уміє співати!
Як вона та й уміє цвісти!
У краю, де малечі багато,
чудо глиняне – свято завжди.
 
Балада про горнятка
Дубовий стіл перед очима,
Миски́, полу́миски і глек,
макітра, повна калачами,
і гість – високородний грек.
Купець заїхав роздивитись
та пізнавати інший світ.
Родина встала помолотись,
щоб відвернути коло бід.
До столу грека запросили,
із глека наливають квас.
Усі відпили й поїли,
здавалося – усе гаразд.
А гість горня крутнув рукою,
із нього пити не хотів,
Хитнув квапливо головою,
на лавку, бачте, пересів.
Господарі зніяковіли
і запитали, що не так
Мене ви в гості запросили,
а на горняткові є знак –
воно без вуха й надбите.
Це до біди нас приведе.
Я подарую златом лите
міцне, впаде – не пропаде.
Ми красно дякуємо пану, –
господар встав і відповів, –
та вам перечити я стану,
горнятка ці не я ліпив.
Дитячі їх створили руки,
і викинути мені гріх.
Вони –  то щастя запорука,
наш оберіг…
 
Пам’ять у порцеляні
Небесного краю цвіт
на вазочці з порцеляни.
Мій друже знайомий, привіт!
Можливо, у вічі ти глянеш.
В оточенні добрих надій
ти рухаєшся тротуаром,
а спокій розстелений мій
розтоптаний автокаром.
Злетіли у вись сліди –
метелики з порцеляни,
і межі добра й біди –  
що стіни розбитоцегляні.
І вбиті кістки дерев
у глині спікаються в пору.
Москі́тку в очах дере
Стернина, задерта вгору.
І лиже вогонь сліди,
начеркані у нестямі.
Мій друже знайомий, прийди
відбитками зримими плями.
Поливом, що прикипів,
зарубком, що вкарбувався,
щоб згуснув у крові наспів
і дихати ти намагався
крізь себе. Віддай мені
відбитки твоїх ілюзій,
що ніби стежки земні
в багряній завжди пилюці.
А я уступлю у слід
і в коло оптичне гляну,
там гнутий колючий дріт
зелом по ногах потягне.
Краплинки роси впадуть,
і цвіт спалахне божевіллям.
Короткі хвилини помруть,
як спалахи ніжні весілля.
На чистий папір заповіт
вкарбований філігранно.
….Небесного краю цвіт
Жувіє у тлі порцеляни.
 
Опішня
Гончарний круг, вода і глина,
і руки майстра-гончаря.
Опішня – славою цілинна,
сакральний образ вівтаря…
 
На глечику
На глечику мальовка-квіти,
орнамент смужкою, птахи…
Гончар працює, будуть пити
з рудого глека дітлахи
і сонце, і радість, щастя й віру,
любов, красу, життя, як мед…
 
Везли гончарі
Збирали в дорогу торбину лляну,
клали у віз, вирушали в дорогу.
Везли гончарі надію і пісню́
й говорили про Бога.
Бились колеса об груди й каміння,
дерев’яні обручі скрипіли.
Весна чи літо,чи пора осіння
із глини ліпили, ліпили.
Уся родина, сусіди, браття,
Село, округа чередою днів.
А потім вірили, що багаття
з глини випалює біль і гнів.
Так вопієнна, неіскушена
з’являлася на цій землі
із землі посудина безіменна,
із землі…
Гончарі берегли надію
співали козацької навсебіч…
Земля радіє, земля радіє
в переплеті́нні сторіч.
 
У грудці глини
У грудці глини моя доля твердне,
гончар із неї глечика створив.
Із його міццю я стаю безсмертна,
крихка і вічна, хто б не говорив.
Той завжди повний нехай буде дивом,
життям і плодом, на столі, в печі.
Я в його душу зазирну пестливо,
на його денці залишу ключі
від свого щастя. Нехай буде людям
завжди удосталь моїх добрих справ.
Нехай земля і небо не осудять,
що таку долю Бог мені послав.

Валентина Костьо

червень 2017 р.

Національний заповідник

українського гончарства в Опішному.

Учасниця Е-літної академії гончарства,

сесія 2017 рік, Опішня

Найбільше люблю пізнавати світ, люблю читати, малювати (живопис, графіка, ілюстрація), писати вірші, вивчати мистецтво, в’язати, думати, гуляти, спілкуватися, прибирати в домі. Не люблю куховарити, але з любов’ю готує для сім’ї. Народилася на Волині. Виросла на своїх фантазіях, тому творчий путівник веде мене з дитинства та особливе творче піднесення почалося в зрілому віці. Автор дитячих збірок для дітей: «Намистинки» (ілюстрації авт.) вид-во Олександри Гаркуші, м. Ужгород, 2011р. «Відчуття щастя» вид-во «Майстерклас», м. Київ, 2014р. Персональні виставки живопису та графіки: 2009р. – м. Мукачево, замок Паланок, 2010р. – м. Хуст, галерея «Митець Верховини», 2012р. – м. Виноградів, галерея «Хелена», 2021р. – смт. Опішня, Полтавська обл., Національний музей-заповідник українського гончарства. З 2013 року працюю адміністратором виставкової зали ІМПАСТО в м. Виноградів на Закарпатті. Займаюся виставковою діяльністю.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва