Колискова

Походжає тихо вечір
у сатиновім жупані – 
бо побачення у нього.
А чи прийде нічка-пані?
Він принести в подарунок
ясні зорі їй хотів
(всі зібралися докупи
й за собою місяць вів)
Ходить він собі по небу
і все видивляється...
Оксамитовим жупаном
усім вихваляється!
Заклопотаний собою,
(а мав зорі стерегти –
вони дуже неслухняні,
розбіжаться хто куди)...
Зорі бачать цю нагоду
й на хмаринці заховались.
Що їм? Як маленькі діти –
лиш аби із ними грались!..
Ходить місяць, їх шукає –
а вони сміються з нього!
Він вже, бідний, майже плаче,...
Але зорям що до того?
Місяць так себе картає,
що дарунок не зберіг:
"Ні, не прийде більше нічка..."
Та нечесних видав сміх.

Марина Бабинець