Кров

Кров

«Ще вчора ви були здорові, а сьогодні захворіли, – і вам, звісно, необхідна людина, яка за своїм ремеслом зобов’язана переконувати вас, що ви не помрете. Поки люди не перестануть помирати і не втратять бажання жити на світі, лікарів будуть засипати насмішками і грішми»

 Ж. де Лабрюйєр

Критерії, стандарти, принципи… Мораль та усвідомленість. Позачергові моменти життя, що аж ніяк не вписуються в буденність. І хай би якою та буденність не була, лише б без крові… А кров має значення. Адже вона насичує людський організм киснем, корисними речовинами, регулює температуру тіла.

Дивні миттєвості розщеплювали час на атоми. А він – час,  кипів секундами змішуючи святе з грішним забувши про день та ніч. Лише виривав  клапті свідомості примушуючи дивитись як твоїй дитині боляче. Дивитись, як твоя дитина захлинається  яскраво червоною рідиною, а не проціджені темні згустки душать, і душать… Душать її, а задихаєшся ти. Задихаєшся мовчки. Мовчки дивишся в блаженні очі лікаря і дуже міцно стискаєш дорогу долоньку. Врешті видавлюєш з грудей слова: нічого, все буде добре. А потім її забирають, вивозять на каталці, ти похапцем біжиш аби не дай Бог не випустити дорогу долоньку. Та в раз чергові двері зачиняються і теплий дотик пальців висковзує з відчуттів, натомість залишається холод і порожнеча…

Година часу – вічність. Вічність і такою буває. Вона не минала, не йшла. Вона загрузла. Зупинилась у трепеті єдиного батьківського серця двох людей. Тих, котрі висікали минучість в пустому лікарняному коридорі, та заспокоювали один одного мовчки, тільки поглядом, поглядом блаженних очей лікаря. Година часу – вічність. Вічність і такою буває.

Життя людини епізодичне. Те, що ви прочитали не просто ліричний відступ, це переживання реальних подій, що зненацька заскочили нас, зовсім не готових до подібного.

Державна лікарня, лікарняна палата, ніколи, вибачте, але ніколи не асоціювались у мене з довірою  до медиків та впевненістю у системі охорони здоров’я, що не тільки «охороняє»,  а й забезпечує надання кваліфікованої допомоги задарма, чи  за так звану «подяку». Табличка, що кілька років тому  з’явилась на стінці чи не кожного відділення з лукавим написом, на кшталт: «Починай з себе – не давай хабара», відверто дратує. Чому не навпаки: «Починай з себе – не бери хабара»?

Практикуючи підкуп на виборах раз у кілька років; практикуючи підкуп ситуативно відносно тих чи інших потреб; практикуючи хабар відносно   амбіцій; практикуючи хабар за вигоду, здоров’я і навіть життя. Складними життєвими рівнями ми – люди загнали себе в кут, наче звіра. Уже би й ладні відмовитись, але норма та ментальність суспільства жадає ласого. Так і живемо в ілюзії, що купити можна все. Виявляється – ні. Можна душу дияволу продати, але купити життя неможливо.

Епізод, що застиг серед ночі у мирному сні назавжди закарбується в пам’яті. І тільки коли минуло трішки часу, коли визріла надія, що таки все  неодмінно буде добре, розумієш ситуацію по інакшому.  І не питаєш у Бога – чому? Але дякуєш – за Його присутність через людину, яка врятувала життя твоїй дитині… просто так… бо має власні принципи гідності. Певно тому, Бог тримає його у своєму цілющому рукаві й дає тим кому є потреба.

– Що ми вам винні… за медикаменти, за оперативне втручання?
– Не думайте про це (усміхається), все добре. Нічого не винні. Нехай одужує.

Загроза минула. Дві доби в лікарняній палаті змусили зануритись  у іншу реальність. Вона жахлива, але разом з тим й захоплива.

Тебе можуть пригнічувати зашарпані палати, невідповідні людському побуту умови… це нічого. Страшно те, що тебе може (не) вбити сестринська недолугість, байдужість санітарки, черствість лікарів, безпорадність хворих…

Приємно те, що тебе може вразити  сестринська чуйність (вона заспокоює), турбота санітарки, яка вчергове мовчки виносить чиюсь блювотину, увага лікаря (він дарує надію), солідарність хворих, які через власну неміч піднімаються й допомагають…
От і вся сіль Землі – людяність.

Бути людяним або не бути – це залежить тільки від нас самих.

Світлана КЕДИК

Народилася 24 січня 1981 року поблизу міста Виноградів) – українська письменниця, авторка поезій з вишуканим присмаком еротизму, філософських есе та прозових творів, казок для дітей. Дипломантка конкурсу Коронація слова 2011 в номінації «Романи» за збірку казок “Зірочка”. Лауреатка “Сорочої премії” ім. Петра Сороки (2021) в номінації “Денникова проза” за книгу “Етимологія щастя” Засновниця та редакторка культурно-мистецького інет-видання “Виноградівські Вогні”. Авторка книжок: «Світ Добра» (Карпатська вежа», 2012); «Етимологія щастя» («Український пріоритет», 2020); Співавторка: «Трикутник» («Лілія», 2017)

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва