Лист незнайомому воїнові (жіночність)

Я не знаю твого імені. Так само як не знаю, чи колись ми зустрінемося із тобою, чи ні. Чи подивимося один одному у вічі…
Не знаю, чи є у тебе дружина, яка думає про тебе, сестра, яка сумує і мати, яка молиться…. Але я знаю, що ти є… І що ти там… Що там дуже холодно і вкрай незатишно. І там стріляють. І кожний постріл може вразити тебе у самісіньке серце. Але тому, що ти там, я жива тут....
Я думаю про тебе щодня, щовечора, щоночі, що години і щохвилини… Чому думаю? БО ТАК ТРЕБА… Тільки так і треба. Ти зараз борониш найважливіше і найрідніше, що є у людини – Батьківщину. І своїх батьків, і своїх друзів... і мене…
Хто я для тебе? Мати… Дружина… Сестра… Чи мила донечка, як сонячно всміхається ввісні і кличе: «Таааатку, таточку, ти де?» А, може, я для тебе твоя така жаданна, виплекана мріями любов, яку тобі так і вдалося зустріти… Чи та незабутня незнайомка, до якої ти так і не наважився підійти… Але це не важливо. Зовсім... Важливо те, що я є… Я просто є. Я просто образ. Жінки, яка є всім… Чию жіночність ти зараз захищаєш, там десь далеко-далеко і так близько водночас… І це робить мене живою. Тільки це і робить мене живою.
Я знаю, допоки є ти і твоя мужність, є я і моя жіночність, яку ти борониш так сміливо, зовсім не знаючи про це. Бо як не буде тебе, такого, відважного, хто стоїть зараз під кулями і бореться, і наступає – не буде мене…Я зникну... Так, я, можливо, зможу без тебе – працюватиму, боротимуся, захищатимусь, виховуватиму дітей… Але якась частинка мого єства – моя щирість, чарівність, жіночність почне вмирати. Вона живе, може жити тільки тоді, коли є твоя мужність. Навіть не тут, навіть не поряд, а там, далеко. Але там, я знаю, ти стоїш за мене. А моя краса і жіночність живе тільки в прихистку, тільки в захистку твоєї безмежної мужності. І твоєї такої прихованої чоловічої доброти. І в твоїй турботі, у твоїй такій сором’язливій чоловічій ніжності.
Тож я пишу тобі листа – невідома і зовсім відома, та, яку ти не знаєш, і та, яка поєднує в собі всіх жінок-берегинь, як та Мадонна, що стоїть із омофором любові.
І ти маєш знати, що так, як мене захищає твоя мужність, там тебе захищає моя любов… А вона така… така… Велично- Незбагненна… Вічно-Нездоланна… Тремко-Солодка… Ніжна… Прекрасна… Як дивний прояв тремтливої любові, лагідної турботи і веснянкової ніжності усіх матерів, усіх дружин, усіх донечок і усіх сестер…
І я палко вірю – задля неї варта бути там… І варто бути мужнім… І варто боротися… Я не кажу, що варто вмерти… Хоча, навіть у смерті ця любов буде з тобою і понесе тебе туди… В животворну весну, незгасиму молодість… Вічне життя…
Та навіть якщо так, я не кажу, що варто вмерти. Я кажу, що варто ЖИТИ… І варто повернутися, коли прийде час, якого я так сильно чекаю… Так сильно, що аж болить всередині… там, близько до серця…
А зараз, допоки він іще не прийшов, ти маєш знати, що ти там недарма…
Поки живе моя таємнича жіночність…
Поки живе моя безмежна любов до тебе…
А ВОНА – ВІЧНА
СЛАВА ТОБІ, МІЙ ГЕРОЮ
ПОВЕРТАЙСЯ ДОДОМУ ЖИВИМ

Склала Світлана Тарнавська