Святий Миколай не боїться ромів

Ой, а що це ти намалювала? – спитала Ровзанку всюдисуща однокласниця Альона.
Ровзанка, семирічна ромка, вміла гарно малювати і тому подругам завжди було цікаво подивитися на її новий витвір.
–  Принцесу з трояндою в руці, – відказала Ровзанка.
– У тебе троянда голубого кольору, а таких не буває, – сказала Альона.
Голуба троянда буває, - спокійно відказала Ровзанка. – Мій брат Діма бачив у Києві в магазині. Він там на заробітках.
Насправді у Ровзанки не вистачало фломастерів усіх кольорів. Червоний давно скінчився, а на нові не вистачало грошей. Тому й троянда мала голубий колір.
– А зараз перевіримо, – сказала Альона і підійшла до Іринки, яка сиділа за першою партою. – Іра,  можеш подивитися на телефоні, чи є на світі голуба троянда?
У Іри був найкрутіший і найшвидший телефон, але вона цим ніколи не хизувалася.    Вона швидко набрала на екрані “голуба троянда” і зразу знайшла відповідь.
– Так, є. Японці виростили. А навіщо це тобі?
Але відповіді так і не дочекалася, тому що Альона відразу втратила інтерес і до малюнка, і до Ровзанки, тому вибігла з класу.
А ромка  подумала, що скоро свято Миколая і   добре було б, якби вона у подарунок отримала набір фломастерів. Тоді вона могла б малювати всіма кольорами.  Але при згадці про свято їй раптом стало сумно і вона  вийшла у коридор.
У шкільному коридорі метушня. Діти усі на  перерві. Ровзанка вийшла, але не на перерву, а аби її хтось потішив. По її червоних щоках покотилися сльози. Вона встала біля вікна. За нею вийшла й Іринка.
– Ровзанко, ходімо на двір гратися. – запропонувала вона.
– Не хочу. – крізь слози відповіла  ромка.
– А чого ти ревеш? У тебе такі гарні малюнки. – питала Іринка.
– Скоро Миколай…
– А я теж чекаю – від радості ровесниця перебила свою співрозмовницю. – вибач, ти щось говорила…
– Миколай мені подарунок не подарить. – зізналася Ровзанка.
– Чому? – цікавилася подруга.
– Однокласники в класі говорили, що Миколай у табір не прийде, бо боїться циган. – пояснила мала ромка.
– Добре, що я не циганка. – зітхнула  співрозмовниця.
– От я і плачу…
– А ти іди додому і спитай у своєї мамки. – порадила, подумавши, подруга.
– А мамка буде знати?
– Вона доросла, а дорослі знають усе.
І Ровзанка після школи поспішила додому.
– Мамочко, а Миколай мені подарунок принесе? – питала Ровзанка, коли увійшла в дім.
– Звісно ж, що принесе. – відповіла мати. – а чому ти думаєш, що не принесе?
– У класі однокласники говорили, що Миколай у табір не прийде, бо боїться циган.
– Твої однокласники не знають нічого. Ти знаєш, що Миколай помічник нашого Бога, а Він любить усіх – і циган, і ґаджьовах, і усіх. Миколай прийде у наш табір і подарить усім нашим діткам подарунки.
Ровзанці аж легше стало на душі.
– Мамко, а чому ще Діма не приїхав? Він казав, що буде на Миколая.
– Він скоро приїде, дітинко, – відказала мама. – Може, запізнився на автобус, а подзвонити не може, бо телефон у нього сів.
– Мамко, а що мені принесе святий Миколай?
А про себе подумала: “Фломастери!”
– Я думаю, щось дуже смачне, – відказала мама. – Може велику шоколадку.
У Ровзанки стислося серце. Шоколадку вона бачила в маминій сумці і сумніви знову обступили її. Може святий Миколай і справді обмине ромський табір, а мама приготувала шоколадку ніби подарунок від Миколая? Щоб її не засмучувати.
 Прийде чи не прийде Миколай? З таким непевним настроєм    Ровзанка  почала все таки готуватися до зустрічі з святим:  почистила свої туфельки і поставила біля вікна, написала віршика для святого дядька. Також її мамка допомогла їй напекти солодке  печиво, зварили разом компот з сушених яблук  і поставили на підвіконник. Дівчинка лягла спати...
– Ровзанко, вставай! – пробудив її чоловічий голос опівночі.
І вона відразу здогадалася хто це!
– Святий Миколайчику, це ви?
– Звісно ж, що я… – підтвердив здогади дівчинки святий дядько.
Обличчя його сяяло  і одяг не поступався сяйву.
– Скажи мені, будь добра, а чому ти ридала сьогодні? – допитувався Миколай.
– Мені однокласники говорили, що ви у циганський табір не прийдете, бо боїтеся наших циган. – і похилила голову дівчинка від сорому.
– Не соромся, будь добра, адже це не ти говорила, а твої друзі і нехай вони соромляться. Знай, я нікого не боюся, а діток люблю усіх однаково. А крім того придивися – зовні я виглядаю так само, як ром.
На обличчі дівчинки відбилися і подив, і радість, і цікавість. Вона раптом побачила, що шкіра у Миколая має темний, оливковий колір.
– Я народився і виріс на півдні, у грецькому містечку, а там і мої батьки, і мої сусіди були такі самі смагляві, як і ти. То чому б я мав обминати ромський табір?
– А я тобі віршика приготувала! - раптом згадала  Ровзанка – Я сама склала!
– Справді? Розкажи.
І  вона розповіла віршик.
– Дякую, Ровзанко. А зараз подарунок…– і Миколай дістав з червоного свого мішка коробку, обгорнуту блискучим папером. – Тут є тобі 24 фломастери. Адже ти мрієш стати художником? І альбом, і зимова шапка, а в неї я поставив срібний хрестик для тебе. А ще тут лялька Барбі, і цей великий мішечок з цукерками.  Все це я поставлю за тумбочку в сусідній кімнаті, а вранці ти забереш...
А зараз вибач мені та я мушу іти далі, бо інші дітки в таборі теж на мене чекають.
– Дякую, Миколайчику!
Засинаючи, Ровзанка згадала слова своєї матері, яка їй говорила: «Ти знаєш, що Миколай помічник нашого Бога, а Він любить усіх – і циган, і ґаджьовах, і усіх. Миколай прийде у наш табір і подарить усім нашим діткам подарунки».
Уранці дівчинку розбудив веселий гамір, який доносився з  сусідньої кімнати. Там сиділи й розмоляли мама і братик Діма!
– Ровзанко я поздоровляю тебе з Миколаєм, - вигукнув Діма. Він добирався з Києва цілу ніч і приїхав щойно першим вранішним автобусом. Посмішка у братика була любляча, але трохи лукава. – Мабуть, уночі святий Миколай тобі щось приніс. Як ти думаєш, що?
– Митрику, – серйозно відказала Ровзанка.  - Уночі мені приснилося, що до мене прийшов Миколай і подарував мені…(дівчинка почала загинати на пальцях) 24 фломастери – раз, ляльку Барбі – два, альбом  для розмальовок “Пан Коцький” – три, великий мішок цукерок - чотири, зимову шапочку – пять, срібний хрестик із ланцюжком – шість…
Ровзанка помітила як лукава посмішка Діми з кожним словом перетворювалася на здивовану й навіть розгублену. Мама замовкла і слухала з відкритим ротом!
– Не може бути! Звідки ти це знаєш? І про Барбі, і навіть про хрестик! – вражено вигукнув брат.
– Миколай сказав, що подарунки поставив за он тією тумбочкою в коробці!
Ровзанка метнулася до вказаного місця і виклала на стіл все-все-все. Ще й срібний хрестик у шапці!
– А ще у нього лице таке, як і у нас – смагляве. Миколай не боїться ромів, він любить нас!

Микола Бурмек-Дюрі