Святий Миколай не боїться ромів

ПрозаСвятий Миколай не боїться ромів

Святий Миколай не боїться ромів

Ой, а що це ти намалювала? – спитала Ровзанку всюдисуща однокласниця Альона.
Ровзанка, семирічна ромка, вміла гарно малювати і тому подругам завжди було цікаво подивитися на її новий витвір.
–  Принцесу з трояндою в руці, – відказала Ровзанка.
– У тебе троянда голубого кольору, а таких не буває, – сказала Альона.
Голуба троянда буває, - спокійно відказала Ровзанка. – Мій брат Діма бачив у Києві в магазині. Він там на заробітках.
Насправді у Ровзанки не вистачало фломастерів усіх кольорів. Червоний давно скінчився, а на нові не вистачало грошей. Тому й троянда мала голубий колір.
– А зараз перевіримо, – сказала Альона і підійшла до Іринки, яка сиділа за першою партою. – Іра,  можеш подивитися на телефоні, чи є на світі голуба троянда?
У Іри був найкрутіший і найшвидший телефон, але вона цим ніколи не хизувалася.    Вона швидко набрала на екрані “голуба троянда” і зразу знайшла відповідь.
– Так, є. Японці виростили. А навіщо це тобі?
Але відповіді так і не дочекалася, тому що Альона відразу втратила інтерес і до малюнка, і до Ровзанки, тому вибігла з класу.
А ромка  подумала, що скоро свято Миколая і   добре було б, якби вона у подарунок отримала набір фломастерів. Тоді вона могла б малювати всіма кольорами.  Але при згадці про свято їй раптом стало сумно і вона  вийшла у коридор.
У шкільному коридорі метушня. Діти усі на  перерві. Ровзанка вийшла, але не на перерву, а аби її хтось потішив. По її червоних щоках покотилися сльози. Вона встала біля вікна. За нею вийшла й Іринка.
– Ровзанко, ходімо на двір гратися. – запропонувала вона.
– Не хочу. – крізь слози відповіла  ромка.
– А чого ти ревеш? У тебе такі гарні малюнки. – питала Іринка.
– Скоро Миколай…
– А я теж чекаю – від радості ровесниця перебила свою співрозмовницю. – вибач, ти щось говорила…
– Миколай мені подарунок не подарить. – зізналася Ровзанка.
– Чому? – цікавилася подруга.
– Однокласники в класі говорили, що Миколай у табір не прийде, бо боїться циган. – пояснила мала ромка.
– Добре, що я не циганка. – зітхнула  співрозмовниця.
– От я і плачу…
– А ти іди додому і спитай у своєї мамки. – порадила, подумавши, подруга.
– А мамка буде знати?
– Вона доросла, а дорослі знають усе.
І Ровзанка після школи поспішила додому.
– Мамочко, а Миколай мені подарунок принесе? – питала Ровзанка, коли увійшла в дім.
– Звісно ж, що принесе. – відповіла мати. – а чому ти думаєш, що не принесе?
– У класі однокласники говорили, що Миколай у табір не прийде, бо боїться циган.
– Твої однокласники не знають нічого. Ти знаєш, що Миколай помічник нашого Бога, а Він любить усіх – і циган, і ґаджьовах, і усіх. Миколай прийде у наш табір і подарить усім нашим діткам подарунки.
Ровзанці аж легше стало на душі.
– Мамко, а чому ще Діма не приїхав? Він казав, що буде на Миколая.
– Він скоро приїде, дітинко, – відказала мама. – Може, запізнився на автобус, а подзвонити не може, бо телефон у нього сів.
– Мамко, а що мені принесе святий Миколай?
А про себе подумала: “Фломастери!”
– Я думаю, щось дуже смачне, – відказала мама. – Може велику шоколадку.
У Ровзанки стислося серце. Шоколадку вона бачила в маминій сумці і сумніви знову обступили її. Може святий Миколай і справді обмине ромський табір, а мама приготувала шоколадку ніби подарунок від Миколая? Щоб її не засмучувати.
 Прийде чи не прийде Миколай? З таким непевним настроєм    Ровзанка  почала все таки готуватися до зустрічі з святим:  почистила свої туфельки і поставила біля вікна, написала віршика для святого дядька. Також її мамка допомогла їй напекти солодке  печиво, зварили разом компот з сушених яблук  і поставили на підвіконник. Дівчинка лягла спати...
– Ровзанко, вставай! – пробудив її чоловічий голос опівночі.
І вона відразу здогадалася хто це!
– Святий Миколайчику, це ви?
– Звісно ж, що я… – підтвердив здогади дівчинки святий дядько.
Обличчя його сяяло  і одяг не поступався сяйву.
– Скажи мені, будь добра, а чому ти ридала сьогодні? – допитувався Миколай.
– Мені однокласники говорили, що ви у циганський табір не прийдете, бо боїтеся наших циган. – і похилила голову дівчинка від сорому.
– Не соромся, будь добра, адже це не ти говорила, а твої друзі і нехай вони соромляться. Знай, я нікого не боюся, а діток люблю усіх однаково. А крім того придивися – зовні я виглядаю так само, як ром.
На обличчі дівчинки відбилися і подив, і радість, і цікавість. Вона раптом побачила, що шкіра у Миколая має темний, оливковий колір.
– Я народився і виріс на півдні, у грецькому містечку, а там і мої батьки, і мої сусіди були такі самі смагляві, як і ти. То чому б я мав обминати ромський табір?
– А я тобі віршика приготувала! - раптом згадала  Ровзанка – Я сама склала!
– Справді? Розкажи.
І  вона розповіла віршик.
– Дякую, Ровзанко. А зараз подарунок…– і Миколай дістав з червоного свого мішка коробку, обгорнуту блискучим папером. – Тут є тобі 24 фломастери. Адже ти мрієш стати художником? І альбом, і зимова шапка, а в неї я поставив срібний хрестик для тебе. А ще тут лялька Барбі, і цей великий мішечок з цукерками.  Все це я поставлю за тумбочку в сусідній кімнаті, а вранці ти забереш...
А зараз вибач мені та я мушу іти далі, бо інші дітки в таборі теж на мене чекають.
– Дякую, Миколайчику!
Засинаючи, Ровзанка згадала слова своєї матері, яка їй говорила: «Ти знаєш, що Миколай помічник нашого Бога, а Він любить усіх – і циган, і ґаджьовах, і усіх. Миколай прийде у наш табір і подарить усім нашим діткам подарунки».
Уранці дівчинку розбудив веселий гамір, який доносився з  сусідньої кімнати. Там сиділи й розмоляли мама і братик Діма!
– Ровзанко я поздоровляю тебе з Миколаєм, - вигукнув Діма. Він добирався з Києва цілу ніч і приїхав щойно першим вранішним автобусом. Посмішка у братика була любляча, але трохи лукава. – Мабуть, уночі святий Миколай тобі щось приніс. Як ти думаєш, що?
– Митрику, – серйозно відказала Ровзанка.  - Уночі мені приснилося, що до мене прийшов Миколай і подарував мені…(дівчинка почала загинати на пальцях) 24 фломастери – раз, ляльку Барбі – два, альбом  для розмальовок “Пан Коцький” – три, великий мішок цукерок - чотири, зимову шапочку – пять, срібний хрестик із ланцюжком – шість…
Ровзанка помітила як лукава посмішка Діми з кожним словом перетворювалася на здивовану й навіть розгублену. Мама замовкла і слухала з відкритим ротом!
– Не може бути! Звідки ти це знаєш? І про Барбі, і навіть про хрестик! – вражено вигукнув брат.
– Миколай сказав, що подарунки поставив за он тією тумбочкою в коробці!
Ровзанка метнулася до вказаного місця і виклала на стіл все-все-все. Ще й срібний хрестик у шапці!
– А ще у нього лице таке, як і у нас – смагляве. Миколай не боїться ромів, він любить нас!

Микола Бурмек-Дюрі

письменник і журналіст. Народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіново Виноградівського району. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю “українська мова і література”. Працював учителем, з 1985 року на журналістській роботі: спочатку в районній газеті, з 1991 році в газеті “Новини Закарпаття”. Член Національної спілки журналістів та спілки письменників. Публікував фантастичні оповідання, вірші, літературні статті в журналах “Київ”, Дзвін”, “Шветлосц”(Новий Сад), “Екзиль”, альманахах та збірниках “Вітрила”, “Пригоди. Подорожі. Фантастика”, “Суботній Ужгород”, газеті “Друг читача”, обласній періодиці. Брав участь у всесоюзних, всеукраїнських письменницьких семінарах у Москві, Юрмалі, Києві, Дніпропетровську. Фантастичне оповідання “Тарган” було відзначене третьою премією на Всеукраїнському конкурсі “Зоряний ключ”. У 1994 році вийшла поетична збірка “Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк”, у 2009 році – фантастична повість “Великий похід” (Ужгород: “Ґражда”), в альманасі “Суботній Ужгород” та журналі “Екзиль” друкувалися поезії та поема “Полювання на сина”, літературознавчі статті, у 2018 році – поетична збірка “Зірки впритул”.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва