Щось оригінальне про Любов. Ванна

Як годиться, у день Валентина – пити каву вдвох, їсти цукерки, кохатися… А творчі купідони ще й  пишуть «Щось оригінальне про Любов»
– Буль.
– Що?… буль..
– Ну, буль.
– А…а… буль-буль…
– Ага… буль-буль-буль. Оце, ти лежиш зі мною у ванні. Обоє голі, і нічого…
– В сенсі, нічого?
– Не реагуєш.
– Я милуюся (усміхається).
– Ну, і як тобі?
– Гарно… як завжди.
Дивна арифметика почуттів множить роки на емоції та отримує щастя. Звичайне людське щастя – поніжитись у теплій ванні з людиною, яка супроводжує тебе по життю. Так мало, і так багато водночас – взрівати долю у визначених разом крапках і комах, писати літери як план на майбутнє, що вже завтра стане сьогодні аби теперішньої миті закономірно усвідомити – це любов.
І нічого зайвого. Немає трепету збудження від рухомих ореолів бажання, але є врівноважений спокій, що дозволяє собі повсякчас торкатись і пестити… оголеної душі  витанцьовуючи на тілі цілунками…
Правда, дивна арифметика почуттів, коли у цьому світі, і не в цьому також, ти живеш собою, але не для себе; ти тішиш себе, а любиш оту абстрактну частку плоті і крові, яка стала спорідненою упродовж спільного буття.
А далі… а далі набігає хвиля і ванна наповнюється піною мрій. І нехай вода охолола, але ви разом – голі лежите один навпроти одного.
Теплий рушник, обійми, ліжко, ніч. Дрімаю. З просоння відчуваю руку на сідниці. Не будить, але я чую, його сонні думки – як добре, що є тепла й  рідна «гузичка» до якої хочеться торкнутись… :)

Світлана Кедик (рідна)