Лине знайомої пісні мотив з далеких просторів Кубані до вічно зелених Карпат

Ні! Цей народ із крові і землі

Я не віддам нікому і нізащо

Він мій, він я, він – світ в моїм чолі,

Тому життя його і ймення не пропащі.

Микола Вінграновський

Довго виношував свій задум науковець Іван Хланта зібрати, записати, упорядкувати і видати пісні, збережені українцями , які давно проживають на загальних європейських просторах, але і до нині вважають себе українцями. Побував він на Мараморощині і Банату (Румунія), Руському Керестурі та Нове Орахово (Сербія), на Кубані (Краснодарський Край, Російська Федерація), де постійно проживають наші співвітчизники. Їхнє проявлення в народних піснях – яскраве і дуже переконливе. У пісенній творчості, збереженій нащадками переселенців просвічується властива українцям людська честь, гідність, глибокі помисли людської душі, повага до землі, праці на ній та причетності до повноцінного життя. Пісні залишилися найціннішим ланцюжком історичного зв’язку поколінь, доказом їх нескореного духу, велемовної пам’яті, переконливої загальної ментальності, властивої українцям культури, всепоглинаючої любові до ближнього, істинної християнської віри, порозуміння і єднання між людьми. Перевірені віками пісні шліфувалися, зберігаючи душевний настрій, красу і мелодійність рідної мови, слова розмовних звичок і жартівливого побутового тону.

І ось, після поїздки на Кубань (1995-го) Іван Васильович тривалий час наполегливо працював над новим літературно-художнім виданням «Пісні українців Кубані». Тиражем 250 примірників його не давно видало товариство друкованих видань «Патент» в Ужгороді. Музикознавців, працівників культури, учасників художніх мистецьких колективів, учителів музики і співів, учнів мистецьких дитячих шкіл та широке коло шанувальників народно-поетичної творчості приємно подивувало це 456-ти сторінкове нове  видання.

Творчим звітом академіка Академії наук вищої освіти України, заслуженого діяча мистецтв України, провідного методиста КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР Івана Хланти стала написана ним передмова «Українські пісні на просторах Кубані». В історичному ракурсі про дітей невмирущої України, автор нагадав, що волею долі запорізькі козаки опинилися колись на Тамані. Від цариці Катерини ІІ ці землі вони одержали як винагороду за свою відвагу і мужність і отримали право стежити за порядком усіх прилеглих прикордонних територій. На своїх човнах-чайках дісталися вони сюди 25 серпня 1792 року. Вже через рік у цьому краї козаки-переселенці заклали 40 перших своїх куренів, які стали згодом станицями. Так на Кубані появилися знайомі милозвучні українські прізвища: Приходько, Онищенко, Кухаренко, Пономаренко, Голобородько,  Тарасенко, Кучерявий та інші.

На генному рівні запорізькі козаки з Чернігівської, Полтавської, Запорізької та інших губерній і їхні нащадки назавжди залишилися українцями. Іван Васильович зібрав вичерпні відомості про пережиту за два віки долю української пісні. Він відмітив нерозгублену пристрасть українців Кубані до співу. Час не знищив історію, культуру, обрядовість, традиції і звичаї принесені сюди з гетьманської України часів Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Сірки, Богдана Хмельницького… Наспів на кліросі, женихівство на вечорницях, щедрування під вікнами, веснянки на вулиці, вибілений перед Великоднем куточок хати, гребля із зеленими косами верб, віл у ярмі, у господарськім дворі полохлива живність, кінь під сідлом – це елементи збереженого і властивого лише українцям національного етносу.

У новім виданні чітко виділяються розділи «Колядки, щедрівки, духовні пісні». Це – знайомі і улюблені в народі мотиви «Чоловіче добрий», «Де коза ходить, там жито родить», «Ми не самі йдем»,  «По горі, горі пави ходили», «У цьому домі, як у раю», «Ой сів Христос та й вечеряти». Свіжо звучать веснянки «Ішли дівки через двір», «Куди їдеш, Романе?», «Пожену я лебеді», «Вийди, Грицю, на вулицю»… Із 508 пісень особливу увагу звернете на родинно-обрядові пісні. Тут і весільні «Ой, ци мені Бог дав, ци Божая Мати», «Ой зірву я з рожі квітку», «Ой у батька та й на отході», «Чи се тії чоботи». У розділ епічні пісні включені історичні та баладні. Родинно-побутову лірику склали пісні про кохання, про родинне життя, дитячі та жартівливі «Ой такий-то я Ярема», «Був собі гарний хлопець», «Ой я молола, на базар ходила», «Казав мені батько, щоб я оженився», «Продай, милий, сиві бички», «Відкіля йдеш, чоловіченьку?». Гарно підібрані застільні та задорні, соціально-побутові  козацькі, рекрутські, наймитські, чумацькі та бурлацькі пісні.

Окремий розділ склали 40 пісень літературного походження. Серед них «Дивлюсь я на небо», «Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Пропала надія, забилося серце», «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», «Ой казала мені мати», «Як засядем браття, коло чари», «На високій дуже кручі», «Виростеш ти, синку», «Чуєш, брате мій».

Автор вдало підібрав висловлювання видатних людей Іоанна Златоустого, Олександра Довженка, Миколи Лисенка, Івана Франка, Михайла Драгоманова, Петра Чайковського, Олександра Кошиця, Олеся Гончара та інших. Доповнене це літературно-художнє видання словником маловживаних у сучасній розмові слів, алфавітним покажчиком, уміщених у виданні 508 найпопулярніших пісень українців на Кубані.

Відчуття невичерпної криниці задушевних, правдивих, невмирущих пісень, дум, співанок, які пережили два віки на Кубані, це – справжній клад народно-мистецьких творів українського народу. Тут збережені традиції роду, стану, способів господарювання, звичаїв, християнських вірувань, милозвучної мови та багатогранних світоглядів і уявлень про створений Творцем земний світ, його невмирущий, працьовитий і талановитий люд. Любов до пісні та її співу відчутна у виступах Кубанського козачого хору, який виходить на сцену у традиційному козацькому одязі: вишиваних сорочках, червоних шароварах з широким поясом, розшитих барвистих жупанах, чоботях, свиті та шапках «набекрень». Це підтвердження того, що українці залишилися українцями і своїм мистецтвом та культурою вони дуже дорожать. Пісня не лише їхній провідник з минулого в майбутнє. Це – потужне світло нашої нації, яке оновлює життя народу і постійно його збагачує духовним змістом.

Самі по-собі на згадку прийшли слова Олександра Кошиця, який у 1902 році за порадою Миколи Лисенка здійснив поїздку по станицях Кубані.  На протязі 3-ох років своє літо він проводив у пісенних експедиціях цього краю, де відібрав 500 козацьких пісень. За них він був удостоєний Золотої медалі на етнографічній і господарській виставці в Кубані. Зміст цих слів такий:

«Український спів є перлиною у спільному пісенному багатстві людства. Він породжений красою України і тому такий прекрасний».

Марія Конкіна