Хвилююча доля кінофільму «Марійка-невірниця» та його щасливе повернення з небуття

Погасили світло. На екрані побігли титри з іменами виконавців головних ролей. У залі полинула хвилююча знайома верховинська музика. А далі пішов сюжет фільму, знятого в Колочаві та на Чорній ріці. Картина так захопила людей, що вони забули, що грали самих себе. Без нарікань на труднощі та суворі випробування долі, які щодня переживали і зносили в своєму житті, тепер так вражаюче і  вдало було перекладено у кадрах знятого кіно митцями  фільму в Колочаві. Сприймалася верховинцями картина свіжо. Зовсім по-новому на неї реагували присутні на перегляді глядачі. Люди мовчки витирали сльози, щиро хвилювалися за свою героїню Марійку-невірницю, за її гірку і трагічну долю.

У центрі уваги, звичайно,  була Ганна Шкелебей, яка так переконливо і вдало зіграла роль простої верховинки, героїні фільму, яка стала жертвою життєвих обставин і часу.

Як вони з Данилом нахилялися над колодязем, – перебирали найяскравіші епізоди картини. – Наче самі черпали оту воду, набирали її у відра. Була це вже не вода, а дане від самого Господа людське щастя у долонях цієї закоханої пари.

Бачили ви, як вони солодко цілувалися! – не вгавали у бесіді жінки.

А що тут такого, – відповіла котрась. – Ну, цілувались красно. Шкода, що вже їм Богочко не поможе, не придасть здоров’я, доброти та сили, бо вже вічна розлука пролягла між ними…

Ще довго у Колочаві гомоніли про цю непересічну у селі подію. Вона познайомила і прославила це гірське верховинське село на весь світ. Те, що урядовцям не вдалося зробити за десятки літ, Іван Ольбрахт уміло і вправно зробив за одне літо. І як вірний друг горян приписався у цьому селі на віки.

… Колишній голова правління банку «Ажіо» у Києві, уродженець села Колочави – Станіслав Аржевітін,  серцем приріс до рідного села, де колись зробив свої перші виважені кроки на землі і за осяйною своєю долею подався до столиці. Знайшов він кошти і про спонсорував відеозаписи всієї хроніки 30-тих років. Зібрав фото документи, що розповідали про Закарпаття та його рідну Колочаву на Міжгірщині. Записав фільми  «Марійка-невірниця» (1933-1934) та кінострічку «Я піду в далекі гори», зняту у 70-их роках київським режисером Віктором Стороженком. Разом з другом юності Анатолієм (Антоном) Сугаєм передали їх у дар шкільного музею Івана Ольбрахта (справжнє  ім’я письменника – Каміл Земан) у Колочаві.

В золоту пору осені, 21 жовтня 2001-го року, в селі проходило фольклорно-мистецьке свято «Колочавське відлуння Тереблянської долини». На ньому звітували місцеві самодіяльні співаки, танцюристи, троїсті музиканти. Успішно тоді пройшла презентація книги Івана Ольбрахта «Микола Шугай – розбійник» та Івана Долгоша «Колочава». Були вони перевидані за сприяння тодішнього губернатора нашого краю Геннадія Москаля. Після тривалого концерту, присутніх на святі мешканців села і гостей, запросили на перший перегляд у новому тисячолітті кінострічки «Марійка -невірниця». Для присутніх глядачів на цьому показі по-новому відкрився цей фільм. Сприймався він як ціла епопея пережитих дідами і батьками часів, як відшуміла їхня історія минулого століття.

Доля героїв екрану склалася по-різному. В березневі дні 1939-го Микола Скира став січовиком. Як захисник Карпатської України потрапив до в’язниці. У німецькому концтаборі під час Другої світової війни загинув режисер Владислав Ванчура. За художника Петра Слабошпицького, який у ті часи вчителював у Воловому (нинішнє Міжгір’я) і побачив у фільмі молоду, дуже вродливу, виважену і серйозну дівчину Ганну Шкелебей, руку якої попросив і вона вийшла за нього заміж. На своє весілля, щасливі молодята запросили чеського письменника Івана Ольбрахта, який для них став найповажнішим гостем. З часом, подружжя Слабошпицьких на постійне проживання переїхало до міста Бардієва на Словакії. На жаль, головної героїні фільму вже на світі не має. При досі нез’ясованих обставинах, у грудні 1952-го року, у Празі раптово помер Іван Ольбрахт.

Так щасливо склалася доля фільму «Марійка-невірниця». Він продовжує жити далі. Як теплий спогад про те далеке полонинське 1933-го року літо, як невмируща пісня Івана Ольбрахта до вічно зелених смерекових Карпат і річки Колочавки, що напористо вибігає на Сухар, де  і до нині живе Шугаєва слава.

Марія Конкіна

                                                     м. Виноградів – смт. Колочава на Міжгірщині