Амінь

…у безодні чорної діри мільйони українських душ витоптують дорогу до Царства, і байдуже відкрите, а чи закрите небо.

Ворота безодні відкриті навстіж. Дивлюся з Землі у небо і бачу діру – чорну діру. Дивлюся із неба на Землю  і бачу діру… ані моменти словосполучень, наче мости між білим і чорним, ані термінологія щастя між сміхом і радістю, ані спів птахів і навіть, голубка з зеленою гілочкою в дзьобі не мають сили повернути час в минуле. Історія минулої доби стирає всі віхи безкомпромісного світу істоти, яка народилась дияволом у тілі людини. Усе від лукавого. Господи! Господи, позбав же нас від лукавого і не введи більше в спокусу. І прости нам борги наші, яко ми прощаємо боржникам нашим… І нехай буде Царство Небесне і сила і слава Твоя повік. 
Амінь.
Амінь настав швидко. Під вибухи богохульства  і шквал ракетних ударів прямісінько в серце. Свист і скрежет зубів, біль і роздолля доль – вони повільно помирають, горять у вогні невгасимім. Мати тримає на руках уже мертве дитя та співає йому колискову… І нехай буде Царство Небесне і сила і слава Твоя повік!
Небесне царство не закрите, можна вільно входити і виходити. Витоптувати святу дорогу до раю ракетами, бомбами та повітряною тривогою. Якби ж то однією – щоденною, щогодинною, щохвилинною, щомиттєвою. Ось так історія минулої доби стирає всі віхи безкомпромісного світу істоти, яка народилась дияволом у тілі людини. Усе від лукавого – війна.
Заніміли думки, заціпеніли у просторі останньої пам’яті, що має зріти новий світ, нову землю, нову Україну і мрію про перемогу та мир. 
Дивлюся з Землі у небо – який благословенний космос підсвічує місяцем зірки. Вони прокрадаються у найпотаємніші куточки людських душ і ті починають світитись. У безодні чорної діри мільйони українських душ витоптують дорогу до Царства, і байдуже відкрите, а чи закрите небо.
Амінь.

Світлана КЕДИК