Зіткнення зі справжнім мистецтвом – завжди удар

«Світло, що випромінюється картиною, здатне запалити лампаду душі людської. Глядач, йдеш на виставку – переконайся, що в твоїй лампаді є олія».

Кожна людина несе в собі глибинний сенс мистецтва, адже є витвором Господа. Може й не довершеним шедевром, але таким, що компонує суть і форму, стиль і ритм, почуття і грані розуму, духовне звершення здатне породжувати знову і знову, відтворювати себе з себе навіть, нехай це буде купка пилу…

«Живопис як дзеркало – кожен побачить в ньому те, що є в ньому самому».

Подібний синтез не відмежовує душу від тіла, а навпаки – ліпить в єдине ціле.

«Художник як флейта. Чим вільніший він всередині, тим ясніше через нього звучить музика світу. Тільки недалекий вважає себе автором своїх творінь».

Можливо, саме тому вібрації творчості грають на найтонших струнах: змішують фарби чуттів  та виявляють образ проходячи через призму хвилі…

Тільки подумайте, пізній літній вечір, а я читаю «Третю скрижаль. 15 заповідей творчості».

Який бог витесав на камені власної свідомості рушійне, але зраджене собою щоразу, коли звершення буденної потреби жити перевищує Дух?     

Ні, (не) бог і не Бог! Це звичайна людина, яка вирішила «приручити» хаос світу цього і не цього також.

Одного недільного дня Виноградів занурився в техніку скетчингу. Відвідувачі виставкової зали «Імпасто» впродовж кількох годин відображали емоції на папері.

Влаштував експресію почуттів до візуальних нотаток художник з Харкова Олег Омельченко.

Дивний збіг обставин, але, якби не війна…

Я не буду чіпляти натягнуті до болю вислови, мов ярлики на дні, що почали відлік 24 лютого 2022 року.  Межа розуміння вже давно зникла за горизонтом сподівань і кожен з нас навчився жити в тій реальності, яка таврує час годинолюдинами, хвилиножиттями, якщо хочете. Так і живемо – віримо, надіємося, любимо.

При  нашій зустрічі мені здалося, що він втікає. Втікає від обставин, від себе, від ілюзорної реальності, аби створити вимір себе у відносному творчому спокої. Ну, це й не дивно, адже там війна. Там за 2 000 кілометрів. Але чомусь, вирви тут – у найзахіднішій частині України – Закарпатті. Я тільки тепер збагнула, що всі душевні вирви поростають бур’яном на околицях понівечених міст, містечок і сіл та переносять південно-східний пісок на узбережжя гірської річки, що лине хвилями в далеке (не) Чорне море шукаючи прихистку в лагуні переможного миру…

Схоже, художник-філософ чіпляє мене не практичним умінням писати картини, а підсвідомою гармонією відтворювати палітру відчуттів на полотні.

«Мистецтво – це сила, що пробуджує та підсилює людський дух»

Каже пан Олег. Ловлю його на слові й затіваю інетну розмову:

– Скажіть, будь-ласка, що саме Ви вкладаєте у значення слова «сила» коли говорите про мистецтво?

– Декілька  років тому я видав книгу «Шлях творчості», в ній  йде мова про духовне коріння мистецтва.  Вважаю, мистецтво – це те, що підсилює  людську душу. Воно надає людству натхнення та мотивацію, підживлює свідомість новими змістами.

Відомо, що культура і мистецтво відносяться до «м’якої влади». Вони впливають на суспільство, непомітно змінюють його, виховують людей, формують ідеали, систему цінностей і спосіб світосприйняття. Саме в цьому його сила.

Але повернімося до скетчингу. Сам себе іноді питаю – чого я взявся за організацію цього процесу тут? Певно, щоб віддячити Виноградову за гостинність, допомогу і добро.

– А чим Вам допоміг Виноградів? Взагалі як і коли Ви потрапили до Виноградова?

– Я приїхав у Виноградів більше двох місяців тому, в перших числах березня. Коли почалась війна, ми з жінкою шукали можливість виїхати з Харкова, бо  мешкали на Салтівці. Артобстріл там був дуже сильний. Кожного дня бачили дим. То горіла північна Салтівка. До Виноградова нас запросили друзі, які  часто  бували в Харкові на пленерах.

Я чув про традиції гостинності в Карпатах і Закарпатті, але був вражений побаченим. Переселенцям надали житло і харчування, медичну допомогу, допомагали з одягом.

Нашій сім’ї  допомогли дитячими речами, дістали візочок, дитяче ліжко, ванночку, силу силенну речей, необхідних для малюка (жінка народжувала у Виноградові). Багато зробили співробітники гуртожитку ВПУ, центру культури, а також виноградівські художники,  волонтери. Видно, що все робилося від щирого серця.

– Розкажіть про  свою творчу  роботу до війни.

– Моя творча робота до війни була різноплановою. Я займався живописом, друкованою графікою, робив монументальні розписи, приймав участь в міжнародних виставках. До війни у мене було більше 10 персональних виставок в Харкові і в інших містах України. Паралельно я займався організаційною роботою, був куратором молодіжних проектів. Рік тому організував студію вечірнього рисунку де проводив зустрічі.

– Що з перерахованого Ви б хотіли перенести до Виноградова?

– Я шукаю шляхи зробити щось корисне для культурного простору Виноградова. А це, на мою думку, можливо коли людина займається тим, що добре вміє. Для мене це викладання художніх дисциплін, організація культурних заходів, студій. Саме тому я організував студію рисунку та скетчингу.

До речі, скетчинг, або швидкий рисунок, зараз дуже популярний напрямок. Він дає можливість швидко навчитись малювати, а також це ефективний засіб зняття стресу. Це доступна і проста арт-терапія для постраждалих від воєнних дій.

Так що рисунок в галереї «Імпасто» – це можливість творчого  розвитку, як для досвідчених митців так і для молодих художників та любителів мистецтва.

– Свого часу я їздила до Харкова з групою журналістів, які живуть та працюють на Заході нашої країни (це був 2015 рік).  Пересічні харків’яни з якими спілкувалася, зауважували:

«Між нами немає різниці, ми всі українці. Але нав’язувати нам ваших історичних героїв непотрібно».

Як Ви можете пояснити  таку тезу? І чи не в цьому криються огріхи в розвитку загальнодержавної культури як такої, що власне й розділили нас на «западенців» та «східняків»?

– Зрозуміло, що одна з причин війни – те що територія України в минулому перебувала під владою різних імперій. Зараз вороги України намагаються акцентувати  культурні  відмінності. Я вважаю, що всі українці –  єдиний народ. До речі, цей наратив про «бендерівців, яких намагаються зробити героями»,  характерний для людей радянської свідомості, які підживлюють свою совковість російською пропагандою. Але, по-перше, вони інтелектуально пасивні і нерозвинені. По-друге, їм бракує пасіонарності. Мабуть це прозвучить не дуже демократично,  але «пересічні громадяни» не визначають історію. Її визначають особливості, які мають енергію, сміливість та переконання. Саме такі люди можуть створювати нове, боротися і боронити незалежність України.

– Як Ви відчуваєте культуру України в собі або ж яким чином Україна довоєнна і воєнна змінила Вас як людину та митця?

– Тут цілих два питання.  Перше – це питання про те, як людина відчуває своє природнє середовище. Я сформувався як художник і як особистість  в лоні українського мистецтва. В харківській академії дизайну і мистецтв закінчив відділення монументального мистецтва. Захищав диплом в майстерні історичного живопису під керівництвом відомого художника В.М. Гонтарова. Він виховував нас на прикладах візантійського сакрального живопису, творах українського бароко, розписах і графічних творах  Михайла Бойчука та його школи.

Вважаю, що  в воєнні часи національна ідентичність визначається використанням української мови.

Друге –  особисто  у мене, війна змінила ставлення до матеріальних і духовних цінностей. Стало очевидним, що все матеріальне може бути знищене в єдину мить. Квартира, машина, всі речі будуть  втрачені якщо в ваш будинок «прилетить…»

Вважаю, що зараз на  перший план виходять духовні якості людини та відносини між людьми. Гостинність, милосердя, добро і підтримка  зараз просто безцінні. Навіть якщо людина втратила все, завдяки підтримці близьких вона може триматися на плаву і діяти.

– За чим Ви шкодуєте найбільше, якщо дозволити вислів «до війни, під час війни,  і після нашої перемоги»? Можливо щось втратите/втратили, але разом з тим знайдете/знайшли?

– Я намагаюсь не шкодувати про минуле. Що було, то було. Це треба прийняти щоб не витрачати емоційну енергію на  душевні муки. Але саме зараз мені не вистачає умов для творчої роботи з олійними фарбами. Мабуть саме це спонукає мене активно експериментувати в різних графічних техніках.

– Чого Вам найбільше хочеться зараз, прямо цієї миті?

– Саме зараз хочеться спокою у побуті.

– Що,  чи хто Вас надихає жити, а значить – творити?

– Я розділяю ці речі. У мистецтві мене надихає і навколишній світ і саме витвори мистецтва. Вміння бачити  красу у повсякденності, знаходити у буденному мотиви для творчості.

Головне це спостережливість, вміння споглядати.

У житті мене надихають близькі люди, спілкування з друзями та мої цілі. Коли  ціль масштабна та цікава,  вона вимагає від тебе стати трішки вище, пройти трішки далі звичного. Така ціль вимагає розвиток, а  це дає натхнення та ентузіазм. Вважаю, що безцільне життя призводить до деградації. Також мене надихає відчуття того, що я роблю дещо важливе і конструктивне для світу.

• 

• 

• 

• 

Ось так: ціль вимагає розвиток, а  це дає натхнення та ентузіазм. Що ж, нехай піднесений у своєму творчому стані художник-філософ бачить у дзеркалі живопису себе. Того живопису, що згідно 5-ї заповіді творчості – як весна. Вона пробуджує в людях почуття і надихає шукати відповіді на одвічні питання.

Лиш би не війна, не хаос, не агресія, не сумнівні цінності, що виснажують душі…

А картини, полишені там уціліють тут.

Довідково:

Омельченко Олег Вікторович

Народився в 1980 р. в Харкові. Закінчив ХДХУ (2000р.), Закінчив Харківську Державну академію дизайну і мистецтв за фахом Монументально-декоративний живопис (2005 р.). Викладачі: В.Н. Гонтаров, Е.А.Котляр, Р.Ю.Ногін.

Учасник обласних та всеукраїнських виставок з 2001 р. Член ХОНСХУ з 2008 р. Член творчого об’єднання «Межа» з 2009 р. Організатор творчого об’єднання МОСТ з 2013 р.

В даний час – старший викладач на кафедрі рисунка ХДАДМ, здобувач при аспірантурі кафедри історії та теорії мистецтва. Займається станковим та монументальним живописом, графікою. Активний учасник всеукраїнських, групових та міжнародних виставок і акцій.

Нагороди:

2019  Portrait now 2019,  лауреат спеціального призу “Semper Ardens” Копенгаген, Данія.

2011  Лауреат стипендії муніципалітету, Харків, Україна.

Персональні виставки:

“Покликання” Харків, 2018 р.

“Горизонт” Харків, 2016 р.

“Споглядання” Харків, 2015 р.

“Передчуття” Краснокутськ, 2015 р.

“RUKA” Харків, 2014 р.

“Зерна” Харків, 2013 р.

 “Душа світу” Харків 2012 р.

 “Сад каменів” Суми 2012 р.

 “Лики історії” Київ 2010 р.

 “Древо Життя” Харків 2009 р.

Міжнародні виставки:

2019 “Portrait now 2019” Denmark, Copenhagen, special prize laureate “Semper Ardens” 

2018 4th International Ex Libris Exhibition Skopje, Macedonia 

2018  COW 2018 Illustration Biennale, Dnepr

2018    XIII International exlibris competition EX Libris – Ex Littera, Ruse, Bulgaria

2017   XII International exlibris competition EX Libris – Ex Libertas, Ruse, Bulgaria

2017   International exlibris competition Solstizio d Estate, Bosia, Italy

       Світлана КЕДИК

Олег Омельченко. Третя скрижаль.

15 заповідей творчості

1. Живопис як книга. Зрозумієш її, якщо знаєш її мову і вмієш її читати
2. Живопис  як дзеркало. Кожен побачить у ньому те, що є в ньому самому.
3. Живопис як зерна. Що посіяв художник, те пожинає глядач.
4. Живопис як граблі. Зіткнення зі справжнім мистецтвом – завжди удар.
5. Живопис як весна. Вона пробуджує в людях почуття і надихає шукати відповіді на одвічні питання.
6. Живопис як ріка: один її берег – Традиція, інший – Новаторство. Але обидва береги утворюють русло, по якому і тече річка.
7. Живопис як океан. Його глибина невичерпна незалежно від того, з якою посудиною до нього підходить глядач.
8. Живопис як дерево, що зростає  гілками вниз. Його коріння лежить у сфері духу, а плоди належать синам людським.
9. Живопис як струмок. Його витік лежить у вершинах майстерності. Глибоку ідею не висловити примітивними засобами.
10. Художник, як лицар. Майстерність – його зброя. Його щит – палітра, пензлі – стріли, мастехін – меч.
11. Художник як флейта. Чим вільніший він всередині, тим ясніше через нього звучить музика світу. Тільки недалекий вважає себе автором своїх творінь.
12. Майстер подібний до дитини. Він вірить – істина живе в його серці. Він навчається чути голос душі, щоб слідувати своїм земним шляхом.
13. Майстер подібний до ткача. Його думки, почуття, вчинки – нитки з яких сплітаються душі його картин.
14. Майстер подібний до скульптора. Він відсікає все зайве, що заважає виявленню внутрішньої суті. 
15. Світло, що випромінюється картиною, здатне запалити лампаду душі людської. Глядач, йдеш на виставку – переконайся, що в твоїй лампаді є олія.