ГОРВАТівка – щоб хотілось і писалось

Винуватець мого епосу завтра (16 серпня 2021-го) розміняє щостий десяток життя. Монета, звісно, нелегка, але надто важлива в усвідомленні себе у світі та світу в собі. Я не берусь судити яким він був, є, чи буде, Василь Васильович і сам, певно,  цього не знає.

А за нього вже давно всі усе розповіли: колеги літератори вдосталь “попліткували” про його «ідейно-естетичні (в традиційному розумінні) смаки та погляди» (Наталка Ребрик) та «справжню, велику поезію» (Оксана Пахльовська); про його «вдумливі твори, які  говорять про сьогодення у дзеркалі чи то далекого, чи то ближчого майбутнього, чи то незвичайної фанстастичної ситуації» (Олександр Тесленко); про «претензії на  осмислення творів…» (Петро Скунць); про «поета від Бога, який  живе і творить на периферії» (Наталія Вигодованець); про «сюрреалістичні візії, що  постали аж ніяк не з тих чи інших філологічних захоплень, естетичних пріоритетів. Навпаки. Останні віддзеркалюють духовні й інтелектуальні устремління автора» (Іван Ребрик)…

Я ж, задаю ряд питань ювіляру в надії отримати вичерпні відповіді, що характеризують його для загалу, як письменника та журналіста.

Як воно бути  лауреатом премії Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея?

Дякую за запитання. Для мене бути лауреатом цієї премії означає підтвердження  причетності до світу, твореного видатним закарпатцем. Ця причетність для мене існувала завжди, тобто з 1981 року відколи почалося наше знайомство, яке на довгі роки вплинуло на мій естетичний і життєвий світогляд. Тому так, бути відзначеним на конкурсі Івана Чендея для мене справді важливо. Тим більше, що відбір текстів до «короткого списку»  відбувався за принципом анонімності.  

Оповідання «Задні Ворота» розкрийте  трішки сюжет або  скажіть де його можна почитати?

Оповідання буде опубліковане наступного року в збірнику текстів-переможців Всеукраїнського конкурсу малої прози імені І. Чендея. Це документально-містичне оповідання. Події відбуваються у 50 роки на Закарпатті, в часи колективізації, тобто створення в селах колгоспів. Протипом став дільничний інспектор Михайло Хомуляк, надзвичайно талановитий у своїй професії чоловік, проникливий, людяний, відповідальний.  Подія, з якої потім розвивається  фантастичний сюжет оповідання, реально мала місце в його практиці. Задні Ворота – це звичайне закарпатське село, тобто не зовсім звичайне, бо тут концентрація босоркань, цілителів, незрозумілих аномальних явищ набагато вища, ніж десь інде.  

Під впливом чого чи кого формується ваш літературний світогляд?

Як уже ми згадували, свою роль відіграло спілкування з Іваном Чендеєм. Причому цей вплив я розпізнав значно пізніше, тому що на момент нашого знайомства ми були дуже різними не лише за віком, але й літературними, скажемо так, пріотетами. Для Івана Михайловича було природнім традиційне реалістичне письмо, а я інтенсивно читав усе, що випадало з «тренду» традиційності – Платонова, Андреєва, Тадеуша Ружевича, Булгакова, Гната Хоткевича… літературну критику про ідейно ворожі «нам» твори, які були недоступні на території СРСР. 

Вплив Олександра Тесленка, письменника-фантаста з особливою долею. Українська наукова фантастика 70-80 х років це перш за все Олександр Тесленко.  Якби я писав книгу «Земля мертвих. 20+1» (вона вже написана Павлом Вольвачем), то він займав би у ній чільне місце.   Микола Матола – приклад небайдужого ставлення до літератури й історії, яка поряд.  

Звідки беруться ідеї для написання творів?

Тут важко сказати щось оригінальне. Із життя, звичайно. У повсякденні у кожного дня виникають ситуації, які зачіпають, а через деякий час вони самі по собі виникають в сюжеті. Втім, психологія творчості – річ індивідуальна

Яким чином відбувається трансформація Василя Горвата-журналіста у Василя Горвата-письменника і де межа між творчістю та роботою?

Трансофрмація передбачає якийсь послідовний процес? Чесно кажучи, не думав над цим. Якщо пишу белетристику значить відповідно працюю, якщо репортаж, то керуюся правилами цього жанру.  І в першому і в другому випадку відбувається робота зі словом, але далі починаються суттєві відмінності. В журналістиці необхідно у оптимальний спосіб донести суть того, про що пишеш, слово має бути абсолютно підпорядковане темі й меті, тоді як в художньому тексті слово має право на свою «автономію» і навіть може «пропонувати» свої  варіанти подальшої фрази. За роки роботи моя журналістика інколи позичала стилістичні знахідки з моїх же прозових творів.

Для чого ви пишете? Ваші книги мають якусь мету чи місію?

Пишу тому що пишеться. Коли писав вірші у студентські роки, я взагалі не планував їх публікувати. Щодо прози, то у 80 роки були сподівання на видання книги, книг. Але виявилося, що це «неправильна» фантастика і її не будуть друкувати. Колись один столичний редактор по-дружньому за чаркою кави намагався це пояснити. От, якщо  у повітрі висить яблуко, наводить він приклад. – І не падає. Що ти на це скажеш? Ти скажеш вражено «Чорт забирай! Це неможливо!» А в тебе ніхто не дивується, говорять про зовсім інші справи. Це неправильно, це ніхто ніколи не надрукує!

І я потроху писав без якоїсь практичної мети. Писав коли пишеться. 

Назвіть тему-табу у своїй письменницькій діяльності та у журналістській.

У прозі й поезії не буває табу, якщо хочеш писати повноцінний текст. Або ти пишеш як відчуваєш, або  фальшивиш, бо  щось оминаєш. В журналістиці все інакше. Принаймні було інакше.  Бувало, що оминаєш тему, тому що на роботі воно не буде опубліковано, або знов таки оминаєш згадувати якусь провладну силу, бо це суперечить особистим поглядам. Але я б не назвав це темою-табу. 

Яку з ваших книг ви порадили б почитати людині, яка вперше чує ім’я письменника Василя Горвата?

Вибір не такий і великий, тому майбутню. Умовна назва – «Задні Ворота»

Як на вашу думку, чи є  сучасні  (живі) класики української літератури? Якщо так, то назвіть їх. Якщо ні – поясніть чому.

Є принаймні поети Ліна Костенкоі Дмитро Павличко, прозаїк Валерій Шевчук як загальновизнані живі класики.  Є тексти й цілі книги, написані на рівні класиків. Можу сказати, що появляється багато українських книг, які даються до перечитування. Якщо книгу читають, вона має своє «сьогодні», якщо перечитують, вона має майбутнє.  

Що говорить вам світова література як літератору?

Можливо, я читаю не ту перекладну літературу, тому можу сильно помилятися, але світова література каже, що світової війни не буде. Є така дуже відома картина «Передчуття громадянської війни» або ще одна «Герніка». Цей стан очікування глобальної війни можна було прочитати (не прямо, звичайно) у багатьох відомих творах західної літератури. А от сьогодні тема постапокаліпсису є, а теми глобальної війни якраз і нема. Сучасні письменники її не бачать. Зверніть увагу, скільки було фантастичних романів від російських авторів на тему українсько-російської війни. Вони відчували не лише конюктуру, але й відчували, що потім сталося у 2014 році. Знову таки, я не маю системного уявлення про сучасну світову літературу. Інколи менші рекламовані (Пийтер Естергазі) просто вражають глибиною, а інколи розумієш, що авторів трохи перехвалюють (Уельбек, Бегбедер).

Маєте певні поради для письменників-початківців?

Так. Письменницька праця не приносить статків. Тому варто подумати, перш ніж вкладати свої творчі й розумові сили в літературну справу.  З іншого боку зазвичай не ви обираєте літературу, а вона вас і тут вже нічого не вдієш. Щодо технічних порад, то іншого шляху нема, як багато читати, багато писати й прислухатися своєї інтуїції. А поміж тим встигати заробляти на хліб щоденний.

Я знаю, що вся ваша сім’я творча: жінка створює картини в техніці ошибана, дочка – пише поезію. Це у вас на генетичному рівні чи обраний творчо-життєвий процес? 

Дякую за запитання. Звісно творчість обирає тебе, хочеш ти цього чи ні. У цьому можна переконатися і на вашому досвіді, і на досвіді письменників й художниці Валентини Костьо. Адже ви обирали зовсім інші життєві сфери – економіку, фінанси, залізничну справу. А в підсумку пишете й видаєте книжки, пані Валентина успішно виставляє свої роботи вдома й за межами Закарпаття. 

Ви з когорти тих письменників, яким своєю творчістю вдається заробляти на життя?

Ні я належу до тотальної більшості авторів, які не живуть з літературної творчості.

Чого вам не вистачає в українській літературі?

Загалом я задоволений інтенсивністю літературного процесу, але я не задоволений, що не встигаю прочитати все, що вважаю вартим уваги. У нашій літературі сьогодні справи йдуть непогано.

І чому він не сказав – добре («у нашій літературі сьогодні справи йдуть добре»)?

Нічим невиразний чоловічок, хіба що сивими вусами, вдосталь спокійний, я би сказала сором’язливий,  з специфічним почуттям гумору; він завжди говорить менше ніж думає, таки писати – це його парафія. І не суттєво ким його вважають письменником чи журналістом, адже час внесе свої корективи, розставляючи культурні акценти на вподобаннях сучасних читачів та поколінь майбутнього.  Він не переймається славою, саме тому пересічний виноградівець кожного дня зустрічає Василя Горвата на вулицях міста навіть не здогадуючись, що в цій людині, можливо, живе класик… Не почастую його ані пряником, ані батогом, але збережу вірність нашій творчій дружбі.

Вітаю. Бажаю Вам рівноваги аби встигати читати все, що варте уваги. Ну і звісно – нехай пишеться, бо воно того варте.

А за час свого формулювання розумної думки про авторитетного закарпатського, разом з тим й виноградівського, журналіста, письменника Василя Горвата, визрів подарунок, що не залишить байдужим ні ювіляра ні його прихильників. І раз уже всіх жінок вважають відьмами, вирішила випробувати і свої босорканські здібності готуючи зілля  під назвою “ГОРВАТівка”. Це вогняна наливка з серпневим присмаком. Придатна до вживання 16 серпня, і тільки за умови ювіляра. Міцність – 60 % від поетичної терпкості де 40 % – фантастична вигадка виноградівського письменника. Ємність у півлітру дає відчуття гіркої насолоди, адже пляшка, рано чи пізно, вичерпується. Вживати малими порціями. Після перших 50 грамів ви почуєте як у  Виноградові тихо-тихо завив вовк; наступні 50 грамів підготують вас до великого походу; на завершальному етапі куштування, коли краплі стікатимуть склянною посудиною в одинокому бряжчанні останньої порції  Ви невимушено побачите зірки впритул. І це тільки початок. Адже виходити з цього стану доведеться через задні ворота…Власне, з воріт усе і почалось. Пам’ятаєте? 🙂

До речі, 16 серпня 2021 року о 13.00 год. в читальній залі виноградівської публічної бібліотеки (вул. Борканюка, 1) відбудеться творча зустріч з письменником Василем Горватом з нагоди його шістдесятиліття.

Світлана КЕДИК

Довідково:

Василь Горват – письменник і журналіст. Народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіново Виноградівського району. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю “українська мова і література”. Працював учителем, з 1985 року на журналістській роботі: спочатку в районній газеті, з 1991 році в газеті “Новини Закарпаття”. Член Національної спілки журналістів та спілки письменників.

Публікував фантастичні оповідання, вірші, літературні статті в журналах “Київ”, Дзвін”, “Шветлосц”(Новий Сад), “Екзиль”, альманахах та збірниках “Вітрила”, “Пригоди. Подорожі. Фантастика”, “Суботній Ужгород”, газеті “Друг читача”, обласній періодиці. Брав участь у всесоюзних, всеукраїнських письменницьких семінарах у Москві, Юрмалі, Києві, Дніпропетровську. Фантастичне оповідання “Тарган” було відзначене третьою премією на Всеукраїнському конкурсі  “Зоряний ключ”.

 У 1994 році вийшла поетична збірка “Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк”, у 2009 році – фантастична повість “Великий похід” (Ужгород: “Ґражда”), в альманасі “Суботній Ужгород” та журналі “Екзиль” друкувалися поезії та поема “Полювання на сина”, літературознавчі статті, у 2018 році –  поетична збірка “Зірки впритул”.