Майбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Інтерв'юМайбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Майбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Заклади культури – найбільш уразливі в часи реформ. Скажімо, бібліотечна мережа області зазнала відчутного удару в 2005 – 2006 роках, коли чиновники всіх рівнів узялися «оптимізувати» цю сферу. Результати були різними: в Хусті й районі це завдало значних втрат, на Виноградівщині тоді вдалося зберегти існуючі книгозбірні. Але зараз бібліотекарі готуються до найгіршого – масового звільнення, скорочення мережі, переформатування системи. Під приціл потрапляють і будівлі. Наприклад, Виноградівська райбібліотека для дітей знаходиться в дуже привабливому з комерційної точки зору місці. Словом, попереду чимало загроз, але, можливо, й перспектив. Про долю культури взагалі й бібліотек зокрема розмовляємо з письменницею й працівником Виноградівської ЦБС Світланою Кедик.

Власне, торік вона отримала досвід кандидата в депутати Виноградівської міськради й перед собою ставила завдання саме розвитку культурної сфери, окресливши його принципом: оновити культуру й наповнити її новим сенсом.

Є підстави чекати, що бібліотечну сферу достатньо фінансуватимуть?

– Це залежить від того, які завдання поклали собі представники нинішньої влади: якщо розвиток ОТГ як структурної одиниці цілої держави, економічний у тому числі, то так, фінансуватимуть. Культура – це й виховання нових поколінь в умовах швидкого інноваційного світу, але сповненого розумінням традицій, історичного спадку свого осередку, краю, країни. Бо хіба не люди створюють бренд громади?

Чи є в громади розуміння, як бути з бібліотеками?

– Чесно було би зауважити: нехай громада вирішує, чи потрібна їй бібліотека? Для мене так узагалі питання не стоїть. Звичайно, потрібна. Річ у іншому – якої якості та формату має вона бути?

Я працюю в бібліотечній сфері недовго, 4-й рік пішов. Але впродовж цього часу мала досвід роботи над грантовим проєктом «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування» (ПУЛЬС). В його ході, включно до 2020-го, ми впроваджували низку інформаційно-просвітницьких заходів, і кожен мешканець міста та району мав можливість взяти в них участь. Це дозволило не тільки отримати інформацію про децентралізацію влади, а й поспілкуватися з юристами та експертами. Тобто доступною мовою ми розповідали людям, як іде складна державна реформа. Як на мене, Виноградівська центральна бібліотечна система (ЦБС) в міру своїх можливостей, але таки створила інформаційний простір для громади.

Є ідеальний варіант реформування бібліотек?

– Перш за все, представники місцевого самоврядування мають накреслити ціль розвитку культурної галузі. Зокрема – виокремити культурні особливості території як набуток громади й можливість для розвитку літератури, мистецтва, інтелектуального відпочинку, туризму, ремесел, а отже – й економіки. Далі мають визначити культурний та ресурсний потенціал Виноградівської ОТГ, вивчити запити громадян відносно закладів культури та послуг, які вони надають або можуть надавати; визначити формати їх подальшого функціонування. А вже знаючи, що є важливим, – ремонтувати, створювати метаріальну базу для потрібних об’єктів.

Я розумію, це непросто й призведе до нових викликів, але це все одно треба зробити, причому якісно. У підсумку бібліотеки поступово перейдуть від формату «книгосховище» до інформаційно-культурного центру, де є все: і книжки, і дозвілля (кіно, хобі…), і надання суспільних послуг, навіть робота (конференцзали, безкоштовний доступ до інтернету). Словом, будь що, хоч літературне кафе. Ось вам і відповідь, якою має бути сучасна бібліотека.

Маєте аргументи для депутатів, що бібліотеки фінансувати потрібно?

– Я вже, фактично, відповіла на це питання: розвиток культурної сфери – це інвестиція в майбутні покоління, в успішних людей, а значить, – успішну громаду. Для мене галузь культури – збірний образ, що не обмежується бібліотекою: тут і школа мистецтв, і кінотеатр, і музей та галерея, й архів. Я дивлюся на них як на цілісну структуру, ось це і є той інформаційно-культурний центр, що доступний як пересічному виноградівцю чи мешканцю ОТГ, так і туристу, котрий завітав до нас. Тому єдиний переконливий аргумент для депутатів: бібліотека – це найпростіший спосіб виховати грамотних дітей, і ваших також. І важливо, щоб це почула не лише влада, а й усі інші. Безперечно, бібліотеки необхідно підтримувати, заохочувати до їх використання, протестувати проти їх закриття.

Що Вам удалося зробити за цей час як працівникові бібліотеки?

– Працювати бібліотекаркою, незважаючи на мізерну зарплату. Займатися тим, що люблю, попри робочі нюанси. Спілкуватися з людьми через інформаційний пласт: веду рубрику «Відомі постаті Виноградівщини». Окрім того, я – засновниця та редакторка єдиного в районі культурно-мистецького інтернет-видання «Виноградівські Вогні». Там ви знайдете й авторів, і книжки та рецензії, і події. Маю контакт із молодим поколінням, адже періодично організовую тематичні інтелектуально-пізнавальні заходи. Це все – результат спільної роботи: митців, любителів мистецтва, колег-бібліотекарів і музейників, викладачів… Плюс трішки моєї наполегливості. Вважаю, мені вдалося згуртувати довкола розвитку культури певну категорію людей. Позитивний досвід притягне й інших, я впевнена.

Василь ГОРВАТ

письменник і журналіст. Народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіново Виноградівського району. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю “українська мова і література”. Працював учителем, з 1985 року на журналістській роботі: спочатку в районній газеті, з 1991 році в газеті “Новини Закарпаття”. Член Національної спілки журналістів та спілки письменників. Публікував фантастичні оповідання, вірші, літературні статті в журналах “Київ”, Дзвін”, “Шветлосц”(Новий Сад), “Екзиль”, альманахах та збірниках “Вітрила”, “Пригоди. Подорожі. Фантастика”, “Суботній Ужгород”, газеті “Друг читача”, обласній періодиці. Брав участь у всесоюзних, всеукраїнських письменницьких семінарах у Москві, Юрмалі, Києві, Дніпропетровську. Фантастичне оповідання “Тарган” було відзначене третьою премією на Всеукраїнському конкурсі “Зоряний ключ”. У 1994 році вийшла поетична збірка “Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк”, у 2009 році – фантастична повість “Великий похід” (Ужгород: “Ґражда”), в альманасі “Суботній Ужгород” та журналі “Екзиль” друкувалися поезії та поема “Полювання на сина”, літературознавчі статті, у 2018 році – поетична збірка “Зірки впритул”.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва