Майбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Інтерв'юМайбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Майбутнє бібліотек: замість книгосховища – інформаційний центр

Заклади культури – найбільш уразливі в часи реформ. Скажімо, бібліотечна мережа області зазнала відчутного удару в 2005 – 2006 роках, коли чиновники всіх рівнів узялися «оптимізувати» цю сферу. Результати були різними: в Хусті й районі це завдало значних втрат, на Виноградівщині тоді вдалося зберегти існуючі книгозбірні. Але зараз бібліотекарі готуються до найгіршого – масового звільнення, скорочення мережі, переформатування системи. Під приціл потрапляють і будівлі. Наприклад, Виноградівська райбібліотека для дітей знаходиться в дуже привабливому з комерційної точки зору місці. Словом, попереду чимало загроз, але, можливо, й перспектив. Про долю культури взагалі й бібліотек зокрема розмовляємо з письменницею й працівником Виноградівської ЦБС Світланою Кедик.

Власне, торік вона отримала досвід кандидата в депутати Виноградівської міськради й перед собою ставила завдання саме розвитку культурної сфери, окресливши його принципом: оновити культуру й наповнити її новим сенсом.

Є підстави чекати, що бібліотечну сферу достатньо фінансуватимуть?

– Це залежить від того, які завдання поклали собі представники нинішньої влади: якщо розвиток ОТГ як структурної одиниці цілої держави, економічний у тому числі, то так, фінансуватимуть. Культура – це й виховання нових поколінь в умовах швидкого інноваційного світу, але сповненого розумінням традицій, історичного спадку свого осередку, краю, країни. Бо хіба не люди створюють бренд громади?

Чи є в громади розуміння, як бути з бібліотеками?

– Чесно було би зауважити: нехай громада вирішує, чи потрібна їй бібліотека? Для мене так узагалі питання не стоїть. Звичайно, потрібна. Річ у іншому – якої якості та формату має вона бути?

Я працюю в бібліотечній сфері недовго, 4-й рік пішов. Але впродовж цього часу мала досвід роботи над грантовим проєктом «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування» (ПУЛЬС). В його ході, включно до 2020-го, ми впроваджували низку інформаційно-просвітницьких заходів, і кожен мешканець міста та району мав можливість взяти в них участь. Це дозволило не тільки отримати інформацію про децентралізацію влади, а й поспілкуватися з юристами та експертами. Тобто доступною мовою ми розповідали людям, як іде складна державна реформа. Як на мене, Виноградівська центральна бібліотечна система (ЦБС) в міру своїх можливостей, але таки створила інформаційний простір для громади.

Є ідеальний варіант реформування бібліотек?

– Перш за все, представники місцевого самоврядування мають накреслити ціль розвитку культурної галузі. Зокрема – виокремити культурні особливості території як набуток громади й можливість для розвитку літератури, мистецтва, інтелектуального відпочинку, туризму, ремесел, а отже – й економіки. Далі мають визначити культурний та ресурсний потенціал Виноградівської ОТГ, вивчити запити громадян відносно закладів культури та послуг, які вони надають або можуть надавати; визначити формати їх подальшого функціонування. А вже знаючи, що є важливим, – ремонтувати, створювати метаріальну базу для потрібних об’єктів.

Я розумію, це непросто й призведе до нових викликів, але це все одно треба зробити, причому якісно. У підсумку бібліотеки поступово перейдуть від формату «книгосховище» до інформаційно-культурного центру, де є все: і книжки, і дозвілля (кіно, хобі…), і надання суспільних послуг, навіть робота (конференцзали, безкоштовний доступ до інтернету). Словом, будь що, хоч літературне кафе. Ось вам і відповідь, якою має бути сучасна бібліотека.

Маєте аргументи для депутатів, що бібліотеки фінансувати потрібно?

– Я вже, фактично, відповіла на це питання: розвиток культурної сфери – це інвестиція в майбутні покоління, в успішних людей, а значить, – успішну громаду. Для мене галузь культури – збірний образ, що не обмежується бібліотекою: тут і школа мистецтв, і кінотеатр, і музей та галерея, й архів. Я дивлюся на них як на цілісну структуру, ось це і є той інформаційно-культурний центр, що доступний як пересічному виноградівцю чи мешканцю ОТГ, так і туристу, котрий завітав до нас. Тому єдиний переконливий аргумент для депутатів: бібліотека – це найпростіший спосіб виховати грамотних дітей, і ваших також. І важливо, щоб це почула не лише влада, а й усі інші. Безперечно, бібліотеки необхідно підтримувати, заохочувати до їх використання, протестувати проти їх закриття.

Що Вам удалося зробити за цей час як працівникові бібліотеки?

– Працювати бібліотекаркою, незважаючи на мізерну зарплату. Займатися тим, що люблю, попри робочі нюанси. Спілкуватися з людьми через інформаційний пласт: веду рубрику «Відомі постаті Виноградівщини». Окрім того, я – засновниця та редакторка єдиного в районі культурно-мистецького інтернет-видання «Виноградівські Вогні». Там ви знайдете й авторів, і книжки та рецензії, і події. Маю контакт із молодим поколінням, адже періодично організовую тематичні інтелектуально-пізнавальні заходи. Це все – результат спільної роботи: митців, любителів мистецтва, колег-бібліотекарів і музейників, викладачів… Плюс трішки моєї наполегливості. Вважаю, мені вдалося згуртувати довкола розвитку культури певну категорію людей. Позитивний досвід притягне й інших, я впевнена.

Василь ГОРВАТ

письменник і журналіст. Народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіново Виноградівського району. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю “українська мова і література”. Працював учителем, з 1985 року на журналістській роботі: спочатку в районній газеті, з 1991 році в газеті “Новини Закарпаття”. Член Національної спілки журналістів та спілки письменників. Публікував фантастичні оповідання, вірші, літературні статті в журналах “Київ”, Дзвін”, “Шветлосц”(Новий Сад), “Екзиль”, альманахах та збірниках “Вітрила”, “Пригоди. Подорожі. Фантастика”, “Суботній Ужгород”, газеті “Друг читача”, обласній періодиці. Брав участь у всесоюзних, всеукраїнських письменницьких семінарах у Москві, Юрмалі, Києві, Дніпропетровську. Фантастичне оповідання “Тарган” було відзначене третьою премією на Всеукраїнському конкурсі “Зоряний ключ”. У 1994 році вийшла поетична збірка “Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк”, у 2009 році – фантастична повість “Великий похід” (Ужгород: “Ґражда”), в альманасі “Суботній Ужгород” та журналі “Екзиль” друкувалися поезії та поема “Полювання на сина”, літературознавчі статті, у 2018 році – поетична збірка “Зірки впритул”.

Залишити відповідь

…Я нестандартна у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва