Символи мають сенс: розпис храму

Кожна частина споруди має своє символічне значення, саме воно визначає тему зображуваного біблійного сюжету. Історично, внутрішнє оздоблення храмів, є напрямом в мистецтві, що має свою систему відображення й здійснюється відповідно до християнських канонів.

Як воно, зображувати священні сцени?

Інколи є страх, що щось не вийде, – розповідає Іван Гецко.

Як і в будь-якій творчій справі, необхідне натхнення, – підтримує розмову Володимир Симулик.

– Це для вас звичайний живопис?

Іван Гецко: У жодному разі. Працювати над живописом простіше…

Володимир Симулик: І морально і фізично. Влітку під куполом спекотно…

Іван Гецко: Саме в цю пору року ми працювали у найвищій точці храму. Взагалі, починали з Вівтаря, далі працювали над Іконостасом – різьблення по дереву це також вид мистецтва, що потребує клопіткого ставлення та вимагає витримки і точності…

– Перед тим як розпочати, можливо, ви молитесь чи вас наставляє священник?

Іван Гецко: Скоріше, це підсвідома молитва, що спонукає до роботи.

Володимир Симулик: Священник цілком довіряє нам. Може висловити побажання, які саме сюжети хоче бачити на стінах храму.

– Це ви вперше розписуєте храм?

Володимир Симулик: Ні. Це вже 5-й. З нами в команді ще двоє митців з Хуста, вони працюють над орнаментами…

Іван Гецко: Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, розписуємо другий рік, за місяць-два закінчимо. Працюємо навіть, під час літургії у будні. Люди моляться, а ми малюємо…

Мабуть у цьому є свій шарм – подумалось мені, вірніше, одухотвореність, що спонукає мислити і творити перспективу серцем глядача. Бо як інакше передавати сакральну мить, мить інтиму спілкування кожного вірника з Богом, якого ми, люди, звикли зображувати у людській подобі.

Мої співрозмовники виявились геть неговіркими. Певно, робота над символами і сенсами занурює їх у спокій в собі та покору життю. Адже, вони працюють над чимось, що містить незриму присутність Бога, і чим більше картина відповідає християнським канонам, тим сильніше відчувається Його присутність, несучи більше благодаті.

Усміхнених, у благодаті та сонячному промінні, що готувало день до завершення, я їх залишила. Вони ще мили пензлі, збирали фарби… коли я грішною ходою рушила додому. Пам’ятаю, дитиною, мене вражало у церкві все, і здавалось, що живий Боженько дивиться на мене з стін, пильнує аби я раптом не потрапила у геєну вогненну, що дуже лякала. Я тоді малювала у своїй дитячій уяві власні картини про ласкавого Ісусика, його Маму й Тата… й віру в те, що храм – це не просто стіни, в яких проводяться служби, а це сім’я, де панує любов.

Довідково:

Іван Гецко (1959р.н.) Народився в м. Виноградів. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва та Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Створює паркові скульптури, іконостаси та картини в жанрі сакрального мистецтва.

Володимир Симулик (1958р.н.) Живе в м. Виноградів Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, архітектурний факультет. Був військовим, згодом працював в архітектурному бюро. Працює в стилі живопису.