ЗІРОЧКА. Грудочка

ЖИВИЛЬНА ВОДИЧКА. Грудочка

– Привіт! –  почулося звідкись.

Камінець озирнувся, але нікого не помітив.

– Я тут, – знов почувся голос.

– Ти  хто? – спитала Зірочка.

– Я Грудочка, – відповів голос.

– Яка Грудочка?

– Грудочка Землі.

– А що ти тут робиш, Грудочко?

– Чекаю насінину.

– А навіщо?

–  З неї виросте дерево, чи квітка…

– З насінини виріс увесь цей  Ліс? І Галявина?…

–  Так. Тільки, не з однієї.

–  А звідки взялася насінина?

– Подих Вітру приніс.

– То якби не Вітер, то Лісу не було б?

–  Ні. Не було б. Але, навіть, якби Вітер приніс насінину, то Ліс би не виріс без Дощику, –  продовжувала Грудочка розповідь.  – Ви  знаєте, що Дощик – це водичка, і якщо вона не буде поїти ґрунт, то нічого й не буде рости. Але навіть, якщо буде насінина, Вітер, водичка, а не буде Сонечка, то Ліс не виросте, і квіточки не ростимуть, ні травичка, ні грибочки…

– То  виходить, – відказала Зірочка, – якщо зникне хтось один  з вас, то зникне вся природа?

 – Так,  –  сказала Грудочка.  – Природа – це ще й лісові Друзі, пісеньку, яких ви чули.

– А риба також природа? – запитав зацікавлено Камінець.

Грудочка  усміхнулася й відказала:

– Звісно, що так.

– Але я не чув аби риба співала.

– Це тому, що вони завжди мовчать, і тільки інколи булькають…

Раптом  Камінцю захотілось залишитись  поруч Грудочки. Йому здалось, що він би слухав її вічно. Подивився на Зірочку, Чайничка, та Світлинку благаючим поглядом, немовби прощаючись. Всівся  коло своєї красуні  й мовчки провів друзів, які вирішили піти до дядечка Вітра та попрохати його, аби той завжди дихав своїм свіжим подихом.

«До Дрежельця пізніше підемо!» – запропонували в один голос.