ЗІРОЧКА. Природу треба любити та охороняти

ЖИВИЛЬНА ВОДИЧКА. Природу треба любити та охороняти

Дівчинка насуплено йшла Лісом. Чим далі у глиб, тим він ставав густішим. Гілля дерев заважало йти. Зірочка  зупинилась, сердито затупотіла ногами  та зламала  гілочку. Раптом почула плач. Роззирнулася й побачила молоде кленове деревце.

– Тобі боляче? – запитала Зірочка

Дерево шмигнуло її по руці тоненькою  гілочкою, і спитало:

– Тобі боляче?

– Ось ти як!? На тобі! –  закричала Зірочка і почала бити дерево, та так, що аж   кора від  стовбура відійшла. 

– Як тобі не соромно!  – промовив старий Дуб, що ріс неподалік,  – ти ж його ранила.

Дівчинка присоромлено нахилила голову донизу.

– А чого воно б’ється!? – винувато спитала.

– А чого ти ламаєш його маленькі гілочки?

–  Бо вони заважають мені йти.

– А ти піди іншим шляхом, або відхили гілку…

–  А що тепер з ним буде? –  наполохано  спитала Зірочка.

– Під його кору, через ранку, можуть проникнути всілякі мікроби від яких воно захворіє.

–  І помре?

– Може, навіть, і померти.

Зірочка заплакала й миттю вирішила попросити пробачення. Попросила, але ранка залишилась. Вона замастила її глиною – так звелів старенький Дуб.

А ще старенький Дуб розповів їй багато цікавого про життя Лісу, та Лісових мешканців. Вона  уважно слухала, але так і не запам’ятала усього.  Та зробила висновок – природу треба любити та охороняти.