ЗІРОЧКА. Сірнички

КУЛЬКА ЩАСТЯ. Сірнички

До-ре-мі-фа-соль-ля-сі-до…

До-мі-ля-фа-фа-ре-ре, соль-ля…

Оце так Зірочка любила грати на фортепіано. Її пальчики, наче,  самі вистрибували на клавіші, а оченята  не завжди могли вгледіти де саме заховалася потрібна нота. Зірочка казала:

– Знаєш, мамо, у нас якесь неправильне фортепіано.

– А що в ньому неправильного? –  питала  мама.

– Ноти застрибають одна на одну саме тоді, коли я намагаюсь грати. Якби ж вони стрибали туди, куди треба, а то –  як заманеться.

– Ну, Зіронько, усміхаючись казала мама, – вони ж вільні. Ти теж любиш займатися чим хочеш та  як хочеш.

– Так. Але я, хоч інколи, слухаюся.

– А ти їм усміхнись. А то, дивися, які вони сумні.

– Хто?

– Ноти.

Тоді маленька голосно сміялася.

– Вони живуть всередині?

– Так, під цією чорною кришкою. Коли твої пальчики торкаються клавіш, то вони тихенько вилазять й починають танцювати у твоїх долонях.

– Що, прямісінько, як кулька Щастя?

– Точнісінько так. Тільки вони  навипередки зі струнами біжать, так швидко, що з під їх ніжок виблискують іскорки…

Сірнички,  зазвичай, сиділи в коробочці й слухали  розмову мами та доці. Їм завжди хотілось  посмикати ті труни. Втративши терпіння  виходили  зі своєї коробочки, попід кришкою через клавіші, аж поки  найтовстіша струна  не починала бриніти.

– Та  тихо, – промовляла  найтонша, – а то нас почують.

– Ну,  ви двоє, вгамуєтесь чи ні? –  гомоніли інші струни.

«І які ж вони балакучі, – думали Сірнички, –  але такі дзвінкі й такі співучі, аж танцювати хочеться».

  Саме тоді маленькі пальчики Зірочки, чуючи  гамір,  радо займалися перебирати неслухняні ноти. Часом, ноти ставали в ряд й співали. Кожна пісенька ставала все красивішою й радіснішою. Настільки, що Сірнички один за одним з вдячністю виплигували зі струн у таночку та всідалися поруч Зірочки, примовляючи-приговорюючи:

«Молодець-молодець, молодець-молодець…»

Зірочка тоді аж світилася від Щастя й казала: «Це все мама,  моя матуся! Це вона мені вас подарувала, мої любі Сірнички».

З сумом згадували друзі. Що вже й казати про Сірнички. Адже колись дівчинка вірила, що кожен відкладений з крайчику Сірничок – це добре зіграна мелодія. Чим більше їх лежало  збоку величних клавіш, тим красивіше Зірочка грала.