ЗІЧОРКА. Райчик. День І

СТВОРЕННЯ СВІТУ. Райчик. День І

– Привіт. Я – сонячний промінчик на ім’я  Світлинка. Живу у Ласкавій Казочці Мами-Веселки. Ми всі там живемо дружньо та весело. Весною  ходимо  за водичкою до Живого Джерельця. Влітку  збираємо пилок з запашних квітів для чарівного зілля, котре осінню  краплинками вміщуємо у прозорі, ледь рожеві, маленькі повітряні кульки. А зимою  даруємо їх людям.

– А для чого ви так робите?

– Зачекай, і я усе тобі розкажу по порядку, –  промовила Світлинка хлопчику, котрий сидів на ліжечку у своїй затишній кімнаті. На дворі була ніч з грайливими зірочками та пихатим місяцем. Вже давно пора спати, тільки от, Райчику, так звали хлопчика, не хотілося. Адже він щойно познайомився з новим цікавим  другом.

Тим часом, у його великому будинку, вже скрізь погасили світло. Мама, як і зазвичай, заглянула до кімнати, поцілувала надуті щоки Райчика, котрий вправно прикинувся сплячим, зачинила двері  й поринула у сон поряд з татом.

Райчик знову вмостився на ліжечку і розгорнув свою маленьку долоню, у якій сховав Світлинку.  Вона чхнула і засміялася, голосно промовляючи:

– Мені так було лоскотно!

– А мені,.. мені… так тепло було тебе тримати. Ти така ніжна, – промовив у відповідь хлопчик.

Аж тут враз Світлинка підстрибнула, закрутилася-завертілася та й перетворилася з невеликого сонячного промінчика на сонячноволосу дівчинку. Стала перед Райчиком, поправила  спідничку, подмухала на золоті черевички, що аж засяли,  розплела косички, бантики на зап’ястки зав’язала, на щічках пальчиком рум’янець намалювала, посміхнулася, мов сонечко, стала та й каже:

– Ну що, будемо знайомитись з друзями?

– Ага,  – здивовано відказав Райчик, який все ще не міг повірити, що це коїться у його кімнаті.

А тим часом нічне віконечко прочинилось, легка тканина  поступилася вітру, і на підвіконні з’явився Чайничок. Привітався з хлопчиком, сів собі з краєчку й сидить. Через хвильку увійшла Квіточка та вмостилась коло нього, за нею  Відображення, Кактус, Цікава Троянда, Весняна Мелодія…

Стали вони знайомитись, коли з-під віконня злазить ведмедик і кричить:

– Зачекайте й мене! Мене зачекайте! Я – Ло! Я – найсміливіший у світі ведмедик Ло!

«Оце так!» – подумав Райчик і  весело засміявся, аж у долоні захлопав. А тоді став питати:

– А яка вона, ваша Ласкава Казочка?

– Вона дуже-дуже добра, – серйозно відповіла на питання Квіточка.

– А де вона живе?

– В Уяві дітлахів.

Він  дивився на Квіточку, яка мерехкотіла сяйвом із захопленням розказувала про Уяву, але, на жаль, геть нічого не розумів.  Він розумів тільки те, що міг бачити.

«Хіба, можливо побачити чужу Уяву?» –  питав хлопчик.

Світлинка  було засмутилася:

– Ну, як це не можливо бачити Уяву? Вона ж така красива, лагідна, добра….  Вона наша мама Веселка.

Та трохи згодом  сказала  Райчику:

 –  Уява –  це світ. у якому ми, казкові герої, живемо.  Ти також живеш у світі.

– В Уяві?  – здивовано перепитав хлопчик.

– Ні. У світі Людей.

– Але у нас є кішка і песик…

– Ну звісно, що  у світі Людей живуть і тварини, і рослини, а також  є  ще багато-багато всього цікавого.

Та Райчику навіть й це було важко зрозуміти. Тоді хлопчик уперше спитав:

 – А звідки взявся світ?

Його дуже цікавило те, про що він сьогодні почув.

Світлинка ж була дуже розумною дівчинкою – найкращою ученицею Сонечка і заразом його донькою. Тож вирішила, що світ Уяви та світ Людей дуже схожі, ну майже однакові, тому буде правильно, якщо вона розкаже Райчику про створення світу. Адже вона пам’ятає як колись Небесна Зірочка  розказувала друзям Ласкаві Казки Мами Веселки…