ЗІРОЧКА. Створення Землі та Рослин. День ІІІ

СТВОРЕННЯ СВІТУ. Створення Землі та Рослин. День ІІІ

Світлинка не брала обіцянки з Райчика про мовчанку, хлопчик сам собі пообіцяв, що мовчатиме про  пригоду. Адже все одно йому ніхто не повірить, ще й товариші, чого доброго,  почнуть глузувати.

– Ми зупинилися на створенні Неба, промовила при зустрічі Світлинка. –  Та хіба ти міг би подумати, що Небо є початком Землі? Адже Небо – це атмосфера Землі, оболонка, яка дає можливість розвитку життя. Хіба ти міг здогадатись, що саме вода зібрана до купки в оболонці Землі і є життям?  Ну подумай  гарненько – що може жити без води?

Райчик замислився. Потім розгублено сказав:

– Не знаю.

Та це нічого, головне, що ти хочеш знати, – заспокоювала Світлинка, –  і зараз я тобі все розповім, навіть покажу. Дай мені руку.

Райчик  простягнув руку сонцеволосій дівчинці. Й вони полетіли, ніби птахи. Райчик побачив крізь туман і хмарини  маленьку прозоро-темну пляму, неправильної округлої форми. Коли тут сонцеволоска  зупинилась у просторі,  над  цією бурхливою сірою плямою й сказала хлопчику:

– Дивись! Цієї ж миті кинула  шматочок вогню  зі свого особливого Ліхтарика. Маленька іскорка понеслася донизу, і від її дотику сіра пляма стала рости, а разом з нею і оболонка. Поступово сіра пляма набула  форми зернятка, ну, наприклад кісточки з абрикоси, чи черешеньки…  й стала схожа на  сонцеволоску –   гарячою та м’якою, а ще дуже сонячною.

…Але це ще не та Земля, яку ти бачиш зараз.

Певно, ти вже здогадався, що наш світ складається з великої кількості частинок. Ці частинки складаються ще з менших часточок – елементів.  І тільки завдяки мудрості Бога ці елементи склалися у правильному порядку. Бо впорядкованість дозволяє  створити  щось цілісне. Ну, наприклад,  твій ранець з яким ти ходиш до школи. Він міг би бути простим мішечком, зав’язаним шнурочком. Але людина своєю мудрістю створила його, як  маленькі окремі  мішечки. В один ти складаєш зошити, в другий – підручники, в третій – ручки та олівці.

Тож на самому початку наш світ був найпростішим, але з часом змінювався, аж поки не став таким, як тепер. Світ немовби ділився: з однієї часточки ставало дві, з двох – чотири…  Так і сіра пляма колись була пилом, а ще раніше  прозорим газом, котрий  почав рухатись, ділитись і створювати нові складніші частинки. І зараз ти хочеш спитати – чому він почав рухатись?

І я тобі відповім: Силою Свого бажання  Бог оживив Темряву, яка поки була Нічим, Пустотою. Від любові Бога Ніщо ожило і стало простором для уяви, в якій вже можна було намалювати майбутній прекрасний світ. Точніше можна сказати так: Всесвіт – як портфелик, у ньому міститься багато маленьких мішечків-світів. Однин із таких світів став домом для людини. Ти ж пам’ятаєш, як було спочатку?

Іскорка, яку Світлинка подарувала сірій плямі  була краплиною любові, але її вистачило, аби привести у рух часточки. Ось так газ, пил  та багато інших елементів перетворилися на м’яку та тягучу гарячу рідину, яку згодом назвуть ядром. Та хіба на вогні міг би хтось жити? Звісно, що ні. Саме тому ядро одягнуло плащика. Цей плащик складається також з елементів, тих, що утворилися з попередніх простих. Але вже трішки холодніших, навіть таких, що почали застигати і ставати твердими, мов каміння. А ти знаєш, що найтвердіші коштовні камені знаходяться саме в плащику Землі, який потім назвуть мантією. Але мантія  ще була надто гарячою і м’якою, аби на ній можна було жити. Тому вона ніби вкрилася ковдрою. І саме ця ковдра стане  твердою  корою. Але і це ще не та Земля, яку ти бачиш зараз.

– Чого їй не вистачає? – спитала у Райчика Світлинка.

– Не вистачає  ґрунту, у якому потім виростуть рослини.

– Молодець Райчику.

– А ґрунт – це ще одна ковдра Землі, тільки набагато м’якша, тепліша й приємніша.  Але і це ще не  Земля, яку ти звик бачити, на ній нема морів, океанів, річок, рослин, тварин та людини.

Бог дивився на уже створене і дуже тішився, Йому подобалось все, та хотілось і ще чогось. Тому Він сказав: «Нехай  збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний». І цієї миті сталося так. Суходіл Бог назвав Землею, а місце, де зібралася вода,  – Морем. Ще дужче сподобалось Йому створене. Від задоволення знову сказав Бог:  «Нехай Земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його не землі».  І сталося так.

Зазеленіли поля, запишніли сади і ліси. А хвилі моря слухняно набігали на берег, щоб порозмовляти з камінцями та пісочком. І був вечір, і був ранок – день третій.

Райчик жодного слова вимовити не міг. Навіть не ворушився і ледь чутно дихав.