ЗІРОЧКА. Небесні світила. День ІV

СТВОРЕННЯ СВІТУ. Небесні світила. День ІV

Райчик уже звик, що тільки-но настає вечір, гаснуть останні вогники в хаті, то одразу з’являється Світлинка. Вона приходить  з нівідкуди – просто починає сяяти світло. Може, це зірочка, а може, промінець Сонечка, а може,  краплина Божої Любові, яка прилинула до Райчика. Адже поруч Світлинки йому затишно, спокійно,  тепло й зовсім не страшно поринати в історію, наче в ніжні обійми мами.

Саме зараз, Світлинка вирішила відкрити таємницю створення небесних світил.

– Як ти вже знаєш, Земля починається з Неба. Землю можна порівняти з круглою іграшкою, яку  немовби перерізали навпіл й  з’єднали. Та варто відкрити її, як всередині опиняється інший м’ячик, тільки меншого розміру, всередині нього –  ще менша іграшка. Таких м’ячиків –  чотирнадцять, починаючи від найбільшого м’ячика, атмосфери, аж до ядра. Усі ці м’ячики умовно  називають шарами, котрі знаходяться у най-найбільшому шарі, або оболонці. Саме ця оболонка називається Небесною.

– То виходить, що Земля розташована просто у Небі! – вигукнув Райчик.

– Ну звісно, просто посеред Неба, – відказала Світлинка, –  але найцікавіше – те, що Земля є центром Неба. Ти ж пам’ятаєш, як створювалося Небо, як вся вода в оболонці та поза нею зібралась разом. Прозора  стінка оболонки не дає змоги тим водам знову змішатися.

Ну от, Земля вже стала дуже схожою на ту, яку ти бачиш. Тільки чогось не вистачає. Правда?

– Так. Не вистачає Сонечка, зірок і Місяця.

– Справді. Точно так подумав і Бог. Ві сказав: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над Землею». І сталося так.

Коли Райчик підняв очі до гори, то помітив  найбільше світило – Сонце. Згодом – Місяць та зірки. Враз хлопчику запаморочилось в голові, і Небо стало над ним крутитись,  і Сонце сховалося за найближчою горою, а на зміну йому вийшли Місяць та зірки.

– Що таке коїться?  – спантеличено запитав Райчик?

Світлинка усміхнулася:

– Просто Земля крутиться навколо Сонечка та навколо своєї   осі.

– А навіщо Землі треба крутитись?

– Бо так особливі дні Бога стали звичними нам добами. Час, протягом якого земля обійшла найбільше своє коло, дорівнює двадцяти чотирьом годинам, або одній добі. Земля крутиться  не тільки навколо своєї осі, а й навколо Сонця. Час протягом якого вона обійде Сонечко називається роком.

– Ти хочеш сказати, що Земля  крутиться, як сніжинка, і в той самий час  біжить навколо Сонечка? А коли вона крутиться, то підставляє Сонечку свої круглі боки? Так на Землі  виникає зміна пір року?

– Який ти молодець, Райчику!

– А Місяць?

– А Місяць супроводжує Землю. Так само, як тато бере маму за руки та  крутить у танку.

– Виходить,  протягом дня Місяць нікуди не зникає?

– Ні, Райчику, нікуди. Земля крутиться навколо своєї осі з сходу на захід. Тому на одну її частину сонячні промені проникають, а на іншу  – ні. Там де є промені, – День. А там де нема, – Ніч.

– Але чому Місяць світиться?

– Він відображає світло Сонечка.

– Місяць – це відображення Сонця? Як моє відображення у дзеркалі?

– Ну, майже. Тільки Місяць відображає сонячне сяйво, а не саме Сонце.

– Оберти Землі навколо Сонечка нагадують мені танок,  про який ти казала на початку.

– Ну звісно, адже Сонце є найбільшою Зіркою нашої галактики.

– То Сонце  – це зірка?

– Дуже-дуже велика.

– Але чому зірки, Місяць і планети не падають з Неба?

– Бо зірки та планети притягуються один до одного, наче нанизуються на спільну ниточку, яку Бог зв’язав, створивши красиве намисто. Таку властивість називають гравітацією, завдяки їй на Землі існує сила тяжіння.

– Я зрозумів: планети найкращі друзі, вони завжди разом, підтримують і люблять один одного.

Світлинка  задоволено усміхнулася. Хлопчик уже дуже багато всього взнав про створення світу, проте так втомився, що заснув, ледве торкаючись головою  подушки. Тоді Світлинка, непомітно для Райчика, сховалась у його маленькій долоні,  й сиділа аж до наступного вечора.

Цього разу хлопчик не тільки побачив світила, але й зрозумів важливі речі:  так само, як і планети, люди мають дружити та  завжди допомагати один одному. Тепер він став усвідомлювати, наскільки це можливо, своїм  щирим дитячим серденьком:  світ –  це не тільки  сім днів творення, світ – це безмежна Любов Бога, силою якої Він створив диво – Життя.

І був вечір і був ранок – день четвертий.