Мама
Твої слова очима дивляться в майбутнє, Записують теперішнє у кроках самоти, Колишуть в колисці клопітке минуле, Лишають на папері почерку сліди… Необережно розтеклися чорні букви На білій млі небесних хмар, тоді… Почулись грому невгамовні звуки, Вогонь пекельно душу розсікав. Як боляче – промовив Ти у муках, І дар народжувати Їй віддав, аби На вік запам’ятали люди, що чоловік Це жінка, якою Бог Себе назвав. Назвав себе Її ім’ям – єдиним Словом, І відголос у простір дав, Осанна… Щоб Діти у молитві Богу Шепотіли просто – Мама.
Світлана КЕДИК, “Світ Добра”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.