А давай, ми будемо дихати разом

А давай, ми будемо дихати разом.
Я розпластаюсь на твоїх грудях,
І так лоскотно прошепочу на вушко
Бездоганно звабливий віршик,
Прочмокаю танець волосинок,
Які губляться між диханням
Твоїм і моїм…

А давай, ми будемо дихати разом.
Зіллємось у фарби усіх кольорів,
В хаотично безмежному просторі ліжка
Відкрию сердечно написану книжку.
Кину по букві, по слову римою
В губи величному Богу
Твоєму і моєму…

А давай, ми будемо дихати разом.
Літати у пристрасті клопітких почуттів,
Без звуку затяжним краєвидом у волі
Візьму тебе в каштановий вир,
Пролоскочу, прокусаю, пролижу… цукерку
Премудро-солодкого язика
Твого і мого…

А давай, ми будемо дихати разом.
Як ноти у пісні, як рима в словах,
Як загублені Всесвітом пазли,
Як Вічність у часі,
Як блиск у очах,
Як закохані в вальсі…
Давай, ми будемо дихати разом – 
Носом до носа, вустами до вуст
Твоїх і моїх…

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”