Небесний Кораблик

Ти чуєш?
Ти чуєш тишу, яка в мені тріпоче серцем?
Ти чуєш видих, що виринає із грудей?
Ти чуєш?
Там озерце народжує Життя…
Ти чуєш, як я лягаю променем тривоги – 
Поклавши руки на живіт.
В Божественній Любові творю Наш Світ – 
Новий, оновлений, безмежний, леліяний,
Бентежний не влізає в рамки й строки…
Пологи.
Ти чуєш, мій стан неперевершено глибокий
Виношує Дитя?
Я знаю, чуєш, як б’ється серце у Життя.
Розгорни мене, мов ружу змочену росою,
Таку м’яку на дотик, ніжну… 
Між пелюсточками-пеленами побачиш
Рученьки малі, очиці світлі, як Небесні Кораблі…
Ти чуєш, любий?
Прошепочу у твоєму сні одну єдину мить,
Вона зігріє радістю вуста твої, по справжньому
Так защемить. Омитий щирими сльозами
Згадаєш враз, як матері запалюють Зірки
Увінчані святими небесами.
В величній Славі Бога, уквітчана Вінком
Я відкриваю Світ Утроби, для тебе, знов.

Дай мені руку, я покажу тобі Рай…  Проведу крізь безмежний гай, розгорну небо подихом у м’якенькій  хмарині, що послужить ліжечком  Нашій Дитині.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”