Озерце
Не капай так голосно, Ляж, полеж зі мною, Це безболісно – Милуватись Любов’ю. Стінками скла Неправильних слів Потекла У вимові снів. Хитаючи подих Холодним бажанням Не порушуй природу Миттєвим вставанням… Лежи. Простелений мною Крилами в небі, Безчасся струною І стиха підморгуй Нотами пісні Під пахвами Торкнувшись губами Соска і Миті звучання Зриваючи зойками Віршів в Картині марення й Снів в Бездиханності подиху… – Ти дихаєш? – Тільки вдихаю, як ліки солодші за мед. Змочую горло й легені, киснем вирую в крові і мозку, підкрадаюся тихо до серця аби впитись тобою, моє любе Озерце.
Світлана КЕДИК, “Світ Добра”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.