Грішна Єлена

Єлена
Свята
У аурі сміху
Між подихом неба й землі
Людям на втіху.
Тобі і мені
За ночами 
Бездонності снів
У поруху єдиної миті
Ти звелів
В багрянім оксамиті
Згоріти 
Мені.
Я горю.
Відійди.
Сама
Стою на межі між околиць буденності світу
Свята у чаші гріха даю себе пити тобі до дна.
Випиваєш сердечну частину вигином спини,
Коліном до стегон, до сідниць пальцями рук
Так приємно топитись у пахощі скорених мук.
І німа, і бентежна… та не твоя – своя.
Та Єлена котра свята, а я грішна.
Грішна
Єлена
У аурі сміху
Між подихом неба й землі
Людям на втіху.
Купаю перлини спомином літа в оксамиті
А дихання осені мов жало у грудях пече
Не болем, не бідою… життєвою просіддю
Де не… де вже не… де не буде… буде тебе.
А без тебе я не Троянська, не Градива і ти
Не Далі…
Далі,  все далі у пустку бездумного світу
Пригортаю оголені осінню віти 
В чудеснім саду по-Райськи в Аду.
Не любити – в огні невгасимім горіти.
Тому я люблю!
Люблю у твоїх обіймах жевріти на вдиху
І видиху мрій – любити, любити, любити…
Мій.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”