Так дихає осінь

І тиша і спокій в долонях,
Як музика  в осінньому лоні,
Як безмежність в синяві очей
В самотності днів і ночей.
Іскриста у кольорі листя
Де поглядом дує і свище
Між латать сутності світу
Холодом теплим сповита
Нічия, не чиясь…
Край думок стоїть, чи росте
Дощами омита і літом,
Закинута осінню-снігом
Сподівань та бентежності віри
Одинока й безжально щаслива,
Оголена, хтива…
На краю у шепоті твому,
Наче доля розписана й 
Непотрібна нікому, лише
Погляду неба,
Милостиво-зваблива до тебе.
Майже мавка між листя в волоссі
Плетевом ніжним обрізала коси
На зиму.
Єдина.
А ти…
А ти…
Зрізав її нескориму любов.

І тиша і спокій кругом,
Засніжене поле та жовтеє листя – 
Так дихає осінь морозом пречиста.
Чуєш, як пахне усюди зимою,
Але…
Але…
Мені тепло поруч з тобою.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”