А ми любили – золотом

Ти пахнеш медом змоченим в чорнило –
Солодко.
А я тебе липким… любила – золотом.
Терпким і п’янко-кислим запахом – 
Стисло писаним спалахом – 
На тілі.
А я тебе в похміллі між маревом 
І дійсністю пальцями…долонь…
А ти мене у поруху займання, як 
Той вогонь терпів між жаром й 
Холодом кохання.
А ми на митях у Любові вклонились
В самі ноги пристрасті й бажанню.

Ти пахнеш медом змоченим в чорнило,
Як слово писане спокоєм по хвилях,
Як та вода, що з-під гори та в ріки-окени
На перекір морям, озерам льняним
Злилась на мої груди поцілунком!
Ти пахнеш…
Ти пахнеш…
Ти пахнеш трунком.
Ним я губи обмастила – 
Солодко.
А ми любили – золотом.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”