Діалог думок
Він: Думок осінніх тиша в жовтневій самоті, Бездарно пише дощ краплини по воді І дише… вітер в груди глибоко твої Бездонним подихом в мої. Вона: Без поруху застиг на мить в мені Між вічністю і маревом печалі Як ми ходили тінню по землі А небеса Любов’ю нас вінчали. Він: І небо кольору каштана, як твій Незримо люблячий коханий погляд Дотиком з-під чорних вій Спинив серцебиття в мені І я… розтанув Вона: Льняним маревом у акварелі Торкнулась губ твоїх цілунком Ніжно… як морські коралі Чуття злились солодким трунком.
Світлана КЕДИК, “Світ Добра”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.