Зваблена зимою
Ти ходиш вбрана в небо осяяна дощами У решеті безмежжя змальована словами, Ходою непоспішною у багряницю мрій Така обвіяна, затаєна в зіницях моїх вій. Обморена у диханні морської солі здавна, Затишена на дні гірських хребтів безладно У зоряницю падаєш крізь вихор буревій Така оголено зсоромлена в руках повій. Лягаєш килимом із простирадла дня і ночі Облюблено малючи цілунки усмішок дівочих Така бездонно пристрасна, жагуча просинь Зваблена зимою, моя тендітно-скромна осінь.
Світлана КЕДИК, “Світ Добра”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.