Сповідь

Ти знаєш, Боже,
Мою молитву,
Щирі сльози,
Шепіт тихий.
Ти знаєш, Милий, 
Тяжку скорботу,
Що пасмом сивим
Снує до болю.

Снує до болю моє серце,
Вітром сильним Душу розрива,
Як я у пошуках Джерельця,
Щоб впитись Словом досита.

Ти знаєш, Любий,
Я згрішила – 
Нестямно Згубу
Свою полюбила.
Ти знаєш…
Пристрасть хтиву.
Любовне ложе,
Мій милий, Боже.

Мій милий, Боже, мій Владарю,
Зігрій долоні подихом Своїм,
Я грішна! Знаю, але каюсь
Перед величним Образом Твоїм.
Мій милий Боже, мій Владарю,
Гріховно юна, незрадлива…
В Любові Твоїй згубно тану,
Бо в тому гріх, що я Щаслива!

Ти знаєш, Боже,
Мою молитву,
Щирі сльози,
Шепіт тихий….
Ти знаєш, знаю,
Милий.


Не німіють коліна, сльози очі не мулять, лиш  краплини дощу мокрі руки крізь скло до щік моїх тулять. Незримо бентежно на повіках зими  сповзає сльозина, як пісня з німої  струни. 
– Чуєш?
– Чую – солодко, Люба, щемиш.
– Ти знаєш…
– Знаю, Твою молитву, щирі сльози….
– Мій шепіт тихий…. Ти мене Любиш?
– Люблю. А ти грішного приймаєш?
– Обожнюю. Твій гріх у тому, що Ти…
– Щасливий!
– Знаю. 

Ти знаєш, Боже,
Мою молитву,
Щирі сльози,
Шепіт тихий.
Ти знаєш, Мила, 
Тяжку скорботу,
Що пасмом сивим
Снує до болю.

Снує до болю моє серце,
Вітром сильним Душу розрива,
Як я у пошуках Джерельця,
Щоб впитись Словом досита.

Ти знаєш, Люба,
Я згрішив – 
Нестямно Згубу
Свою полюбив.
Ти знаєш…
Пристрасть хтиву.
Любовне ложе,
Мій милий, Боже.

Мій милий, Боже, мій Владарю,
Зігрій долоні подихом Своїм,
Я грішний! Знаю, але каюсь
Перед величним Образом Твоїм.
Мій милий Боже, мій Владарю,
Гріховно юний, незрадливий…
В Любові Твоїй згубно тану,
Бо в тому гріх, що я Щасливий!

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”