Сльози – мої верболози

Сльози – мої верболози, що схилились сплетінням над обличчям рік

Вимов нарешті те Слово, що лине від  мене до Нього, вмоститься  в долях скроплених росою соленого поту байдужого болю.
Благаю, прошепочи сплетіння тих літер, що вітром обженуть думки цілого світу, присядуть  в душі, скраєчку край мозку, клубочок розів’ють, затиснуть мотузку.
Будь ласка, зігріту променем сонця підкинь мене понад хмарами високо, та так аби осіла на байдужім віконці і трішки посиділа – послухала  гомін. Невдовзі зістрибнула на заплакане обличчя, у рани пірнула  наповнені крові від болю…того болю що палить журбою  і диким байдужим протиріччям. Благаю, вимов нарешті те Слово, що обернеться голубом у моїх долонях на очах людей чекаючих дива. Будь ласочка, вимов Слово, яке у муках для Тебе родила.
Весна тріпоче у вереску птахів
Умитий бурульками сідаєш читати
На лавочці край рідної хати 
Книжечку про зимові палати.
Розгортаєш сторіночку на заметілі,
Там грає сопілочка в сніговім буревії,
Віддихує стиха щічки порожевілі,
Мов яблука соковито-поспілі.
Вимов нарешті те Слово. І тої миті хай сповниться Воля Твоя оксамитова, запозичена золотом в осені, Твоя Воля  змочена літніми росами, Воля Твоя протоптана ногами босими, оббитими до крові….
Будь ласка, благаю промов Своє Слово, бо тоді наче Материнські, груди молоком наповниться Всесвіт Любові.
У моїй долоні, ота маленька краплинка, яка стане Рікою; ота маленька піщинка, яка стане Горою; оте маленьке тепло, яке Сонцем зігріє сніжинку загублену у холоді коханого Зла.
Просто, я наївна… і якщо  огорнути Зло Любов’ю, то воно обов’язково стане частиною Добра.
Ти Сам мене вчив. Тому не мовчи, вже не мовчи, роздери моє горло силою Мовчазної Волі, тільки скажи, скажи Своє те Слово.

–  Ти справді наївна, юно Краплинко Моя, Зірочко Моя голубина… Розумієш, Ти Мій Всесвіт, Моє Мовчання, Мої Слова. Те Слово Бог боїться казати про Тебе, радше мовчати у Твоїх безмежно-добрих очах. 
–  Ну що ж , тоді я плакатиму Щастям, аби кожна часточка Тебе залазила в людські душі –   сльоза.

Світлана КЕДИК, “СВіт Добра”