Саксофон

П’янка мелодія туману
Розкидала краплини у душі
Звуком бездоганним
Нотки в самоті.
І стиха тиша порушує печаль романтичного ритму, на щоки накочується блиском, сповзає повільно прокладаючи слід у пазуху голу, зовсім без слів. Малює вологу між перс, а живіт напруживши втому подихом ранку гарячої ночі вдягає серпанком заплакані очі. Від Щастя.
Саксофон.
Підкидую ноти крізь завісу турботи, у небі глибокім купаю твій спів…
Звучи саксофоном про мене без слів. А я любитиму тіло твоє – Природу.
На тлі малюватиму пестощів звук – Душу.
Опускаючись музою – Дух.
Коли любиш – музика холодом віє і хрипло сповзає вигином тіла – ти піддув, я – підлетіла. Осіла римою на твої коліна, станцювала танок цілунку мов балерина… одягнута в пишне волосся, що розповзлось пшеничним колоссям у просторі неба.
Любиш ти, бо тобі Любов моя треба.
Саксофон.
Стогнуть дерева у шелесті вітру, вклоняючись листям цілому світу – тобі і мені.
Просто засни на моєму плечі, а  я - на тобі.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”