Під чарами Різдвяних колядок

«Я не скаржуся. Для справжнього митця життєвим заповітом повинна бути праця на повну силу за будь-яких обставин»

Микола Леонтович

Ці слова повністю можна поадресувати Заслуженому працівнику культури України Віктору Марушці. Чверть віку тому  він започаткував концерти «Різдвяні мелодії оркестру» народного аматорського оркестру народних інструментів Виноградівської мистецької школи імені Б. Бартока. І ось, 25 років поспіль, у міських храмах цей викладацький колектив уміло пропагує світове духовне музичне надбання. Воно присвячене народженню Божого дитяти, якому  сяять у віках на церковних вівтарях. Незмінною його  ведучою протягом всього часу залишається Наталія Сорводі. Вона  завжди находить цікаву серцевинку, аби збагатити слухачів змістовною інформацією з культурно-мистецького життя нашого сьогодення.

…У 2022-му ми планували відзначати 100-річчя американської прем’єри  «Щедрика». Співпадала вона з 145-ти річчям з дня народження геніального українського композитора Миколи Леонтовича. Однак, 24 лютого на Україні  почалася широкомасштабна війна. Вона повністю змінила усі плани. Вже 25 лютого, в житловому кварталі Києва, на вулиці Олександра Кошиця (того самого диригента хорової капели, що у 45-ти містах 10-ти країн Європи переконливо довела, що Україна має свою культуру і багату музичну спадщину), розірвалися перші ворожі ракети. Це завдяки цьому колективу «Щедрик» став  символом Різдва. Однак мало хто з людей знає про те, що саме ця пісня має дохристиянське коріння.  Походить вона теж з України. Співалася раніше навесні. Тоді додому поверталися ластівки і на наших землях люди зустрічали Новий рік. Це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти.  Її волинський варіант і взяв за основу композитор Микола Леонтович. Протягом кількох років він наполегливо працював над її мелодією. Четвертий її варіант він наважився надіслати в Київ керівнику хорової капели Олександру Кошицю.

У грудні 1916-го, під час різдвяного концерту, в залі Купецького зібрання (нині – Національна філармонія України) її вперше виконав студентський хор Київського університету Святого Володимира саме під орудою Олександра Кошиця. Так почала своє самостійне життя ця різдвяна колядка і вже більше віку вона співається і лунко озивається на Різдво у різних куточках нашої планети. Як вияв щедрого дару світові від України і як надійна запорука гідного місця українців у світовій спільноті.

44 прожитих ним на білім світі років життя … 

Понад 200 чаруючих, написаних у спадок потомкам , музичних творів. 

Його невмиркщий “ЩЕДРИК” – світова услава української культури… 

Трагічна смерть композитора …

І вічна його всенвродна слава.

…Ой ви, білі лебедоньки, голосні пісні,

Ви літайте, ви шугайте в рідній стороні!

Згинув славний Леонтович у досвітній час,

Білі крила, як вітрила, залишив для нас.

Слава славна не поляже, не помре в віках,

Славен славний Леонтович,

Хай живе в піснях!

Максим Рильський.

Коротка розповідь про самого композитора

Із забуття його добре ім’я повернула активна дослідниця, науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства Тіна Пересунько. Тривалий час ця жінка наполегливо опрацьовувала всі архівні матеріали, з яких було знято гриф «Секретно».

Народився 3 грудня 1877 року в селі Шершнях, Тиврівської волості, Вінницького повіту, в родині священика. Батько Дмитро Феофанович керував хором, вправно грав на скрипці, цитрі, балалайці, гітарі. Мати Марія Йосипівна – ерудована для свого часу, вродлива жінка, гарно співала. У цьому оточенні і підростав малий Микола. Від рідних йому людей перейнявся щирою любов’ю до музики. Батьки хотіли бачити сина священиком. Він успішно навчався в Шаргородськім духовнім училищі, а згодом у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Однак, любов до музики все-таки взяла верх. Юнак відмовився від духовного сану і став працювати викладачем різних наук. Із своїми вихованцями заснував хор, постійно влаштовував літературно-музичні вечори.

Після подорожі на Хортицю став записувати козацькі думи,  балади, пісні, найвідоміші і найпоширеніші  народні мелодії, співанки, пісні, обробляти їх і на їхній основі творити власні. Із найвідоміших 150-ти, які популяризувалися, як  його музичні твори, серед яких «Дударик», «Пряла», «Козака несуть», «Льодолам» – найвідомішою став «Щедрик». Він йому приніс світову славу і став всесвітнім Різдвяним гімном, з 1936-го відомим  під назвою «Carol  of the bells». Зараз він співається у всіх народів світу, котрі святкують народження Богодитяти.

У 1902-му році композитор одружується на Клавдії Феропонтіївні. Дружина з великою повагою ставилася до чоловікового захоплення музикою. У родині підростали двоє дочок Євгенія та Галина. Зміна політичних подій у суспільстві змусила родину Леонтовичів переїхати до Києва. Тут Микола Дмитрович викладає в Київській учительській семінарії, готує викладачів хорового співу на вечірніх диригентських курсах в музично-драматичному інституті імені Лисенка.

В ніч на 23 січня 1921-го, композитор гостював у своїх батьків в селі Марківка, Гайсинського повіту. До родини священика переночувати попросився Афанасій Грищенко. Представився чоловік чекістом, що прибув у ці місця для боротьби з бандитизмом і саботажем. Удосвітках гість вирішив непомітно зникнути. Він з собою наважився прихопити найцінніші родинні речі. На цьому його і застав Микола Дмитрович. Нічний гість застрелив його. Так і не була доведена до кінця ця справа вбивства і залишилася не розкритою майже на піввіку.

А як же далі складалася доля «Щедрика?»

…У вересні 1922-го хор Олександра Кошиця назавжди залишає Європу. На трансантлантичному кораблі «Каронія» із 80-ти хористів 50-т 26 вересня потрапили на американський континент. Імпресаріо Макс Рабінов, який походив з білоруського містечка Могильов і добре знав українську мову, а зараз проживав у США, одразу взявся за роботу. Розпочав концертні гастролі цього хорового колективу і напротязі 1922-1923-го років українські співаки підкорили не лише американські концертні зали, але і блискуче виступили у Бразилії, Канаді, Мексиці, Аргентині, Уругваї, на Кубі, острівних державах – Тринідад та Табаго. Понад 600 схвальних відгуків на англійській, французькій, німецькій, польській, чеській, фламандській і іспанській мовах заполонили світову пресу.

У християнському світі святкуються три зимових празники – Різдво Христове, Свято Василя та Водохрещення. Вони вічні, неповторні і справді найулюбленіші у народі. До них заздалегідь готуються і дорослі і малі. І виноградівські митці від цих традицій теж не відступили. У вміському костьолі францисканців імені святого Яна  Капістряна цього січневого вечора одразу стало людно. Свій виступ народний аматорський оркестр народних інструментів міського будинку культури (керівник Заслужений працівник культури Віктор Марушка) та жіночий камерний хор (керівник Світлана Гнетило) розпочали з творів Мелла Торна «Різдвяна пісня», Джона Мосса «Бубонці бренчащії» та мелодій «Католицькі колядки» в інструментальній обробці Віктора Марушки. Хоровий жіночий склад під диригуванням Світлани Гнетило заспівують найпоширеніші у Притисянській долині колядки «Menybol az angyal», «Pasztorok, pasztorok», «Adeste Fideles». У виконанні камерного хору зал дуже щиро сприйняв колядки І. Мартона «Засіяв над сонцем», В. Гогенка «Колядка», І. Миськіва та І. Мірчука «Гей зійшла зоря», М. Леонтовича «Щедрик». Злагоджено зіграли оркестранти також «Різдвяні фантазії» Ю Саєнка, мелодії «Темненькая нічка», «Колискова над яслами». Лероя Андерсона «Синкопований годинник», «Різдвяний фестиваль» та мелодії «Радуйся світ» та «Зал з гілками», «Перший Ноель» Ларрі Кларка та «Ангели з небес злітають» Фелікса Мендельсона. Зворушили присутніх мелодії Джона Вільямса «Десь у моїй пам’яті» з кінофільму «Один вдома» та Франса Грубера «Тиха ніч». Остання колядка народилася в австрійському містечку, у загубленому в снігах, напередодні Різдва Офендорі. Разом з священиком Йозефом Мором вперше прозвучала у місцевому храмі. І вже 200-років поспіль її проникливі слова, як Благої вісті, разом з цією небесною мелодією звучать по світу, навіки завоювали людські серця і уготували цій колядці довге на землі життя. 

Глядачі довго не відпускали оркестрантів, заслужено нагородивши їх тривалими оплесками. На їхнє настирне прохання оркестр зіграв твори Петера Мартіна «Токката» та Куперена Франсуа «Моя дорога».

Збагачені приємними емоціями люди розносили по домівках своє враження від Різдвяних колядок оркестру, які створили і радісний настрій, і позитивну хвилю святкової радості у всіх глядачів.

Марія Конкіна

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ

фото: Віктор Марушка