Дивовижні витвори рук Олександра Етвеша

Часто звикла бачити його у міській виставковій залі “ІМПАСТО”. З Веряці, на велосипеді, щоразу добирається сюди. І треба віддати йому належне: за всі роки існування цієї зали, він жодного культурно-мистецького заходу не пропустив. Чи це було відкриття персональних або групових виставок полотен місцевих, або запрошених з Хусту чи Мукачева митців, гостей з інших регіонів завжди був присутній Уважно оглядав виставлені роботи. Зрідка ділився своїми думками, враженнями. Перекинеться кількома словами, з кишені дістане смартфон дещо з того, що його вразило, сподобалось, сколихнуло уяву – сфотографує. І не помітно зникне з людського натовпу. Цей скромний 66-ти річний чоловік довго приховував від нас, що і сам захоплюється мистецтвом. Любить, відчуває і відтворює неповторність деревини.

Кожну мандрівку в в ліс або сусідні гори Замкову чи Фрасин, куди у вільний від роботи час вирушає по гриби, ягоди, цілющі трави і зілля завершує тим, що в рюкзаку звідти додому приносить корінці, обломані галузки чи невеликі шматки дерев, яких буревії вирвали з землі або у які влучили блискавки чи зруйнувала природна сирість, трухлява або людська черствість. Це не просто шматки деревини, а майбутній сирець, який у руках Олександра Васильовича стане дивовижним витвором його уяви і рук.

Народився у Веряці, в багатодітній простій родині. Із 5 дітей – старшим сином і надійною опорою батьків став. І корів випасав, і на сінокосі працював, і по господарству старшині допомагав. Погодує вдома всю живність, поснідає і до школи вчасно попрямує. А повернеться з уроків, одразу до батька, в майстерню загляне. Той працює з рубанком, і на очах хлопчини відлітає стружка, народжується корисна річ – ручка для лопати чи для матері скалка… Тому, коли закінчив школу, для себе вибрав професію столяра. Успішно закінчив Перечинське професійно-технічне училище. Одразу призвався до війська. Служити йому випало в місті Черняховську, в Калінінградській області, в залізнично-дорожніх військах. Потім став курсантом Балтійського мореходного училища. Успішно провчився і випустився. Старшим матросом став працювати і плавати на риболовецькому траулері. Примруживши очі, не ховає щирої посмішки, коли розповідає що за 8 років на плавбазі бурунив хвилі Північно-Льодовитого, Тихого та Атлантичного океанів.

Як яскравий спогад від тих часів зберігає альбом, у якому на 100 сторінках, акуратно замальовані риби, які потрапляли у рибальські снасті і перероблялись у широкий асортимент цінних консервованих морепродуктів. Коли запливали у портові міста, мали нагоду відвідувати цікаві туристичні місця. Згадує Сенегал, колишню французьку колонію Берег Слонової Кістки, в якій культивувалася популяція розведення слонів. У вихідний, хлопців-моряків повезли в одне африканське поселення, де всі його мешканці – від старого до малого, вручну виготовляли знамениті африканські маски. На очах моряків вироби набували чітких людських обрисів, оживали і ставали дивовижними витворами, які тут же покривалися лаками і розкуповувалися як сувеніри. Олександру Етвешу це заняття місцевих аборигенів так стодобалось, що вирішив і сам спробувати почаклувати з деревиною. Легко сказати: почав. Скільки невдалих спроб було. Скільки пошуків, старання і вміння приклав, у дзеркалі вивчав, а далі відтворював міміку очей, обличчя форму рота, губ, підборіддя, насупленість брів, появу посмішки, здивування, лагідності чи обурення, тої шкали емоцій, які властиві кожній людині…

Коли звільнився, повернувся в рідні місця. У 1982 році одружився. А через рік дружина Ольга Юріївна йому народила донечку Лізу. Зараз вона проживає у місті-привиді цукроварів ЛИПНЯЖКА Добровеличківського району, Кропивницької області. Поповнила родину двома внуками – школярами Ярославом та Віталиком. Далі народився син Сашко, який на даний час проживає і працює в чеському містечку БЕРОУН. І наймолодшою в родині ЕТВЕШІВ у Веряці стала Анюта. Живе разом з батьками і виховує 5 дітей: Христинку, Юрчика, Семенка, Софійку і Тьомку-Артьомка. Це – дідусева і бабусина гордість, окраса дому і гомінливий фон настрою і завзяття.

У ЕТВЕШІВ – велика бібліотека. Зібрані дідусем вирізки з газет, по папках дбайливо розкладені історії сіл і міста Виноградів. Дві кімнати відведені під дбайливо зібрані господарем старожитності і речі домашнього вжитку, від яких односельчани поступово звільняються, бо світова сучасна цивілізація входить у наш побут, наповнюючи людські житла сучасними дизайнерськими новинками як у меблюванні, так і в колоритних речах домашнього вжитку. Господар окремо виділив значне місце своїм виробам, які умовно розділив на 3 види:

різьбу по дереву – маски, триптихи та світильники;
коренепластика – зоологічний світ найпоширеніших тварин, що проживають на 6-ти континентах нашої планети;
різновиди риб, якими наповнені і кишать моря Світового океану.

І ось, нарешті, стався творчий прорив: Олександр Васильович наважився показати людям свої унікальні вироби-експонати. Та БОЖА іскорка, яка ВСЕВИШНІМ дається кожному з нас, по-новому повністю проявилася в цій ЛЮДИНІ. У деревині, яка по своїх річних кільцях сприймає і відтворює відчутну за життя інформацію, цим різьбярем уміло зчиталася, ожила і відтворилася в унікальних африканських масках, чоловічих і жіночих обличчях. Вони несуть до глядачів світ людських емоцій, роздумів, переживань, почуттів. У коренепластиці – проявлений багатий тваринний світ планети ЗЕМЛЯ. На окремому столику вишикувались різновиди риб із глибин Світового океану. Увагу відвідувачів виставки привернув червоний альбом з малюнками риб. У 1981 році він був заповнений, старшим матросом риболовецького потужного рефрижератора Олександром Васильовичем, якому на ста сторінках вдалося скрупульозно намалювати понад півтораста унікальних рибин. Не просто намалювати, а виділити характерні її форми, розміри, показати голову, очі, зуби, рот, тулуб, поплавці, форму і щільність чешуйок…

Зовсім по-новому відкрився глядачам цей митець-різьбяр з ВЕРЯЦІ. Скромний і працьовитий. Досі, з рідного села, яке не проміняв на заманливі портові міста, на велосипеді, щодня добирається до Виноградова. На вулиці івана Франка працює столярем. Захоплено виконує людські замовлення і знаходить велике задоволення у своїй щоденній праці. А творчі надбання вважає своїм другим диханням, насолодою, яка допомагає йому розкривати свою уяву, втілювати в життя виношений задум, образ, зароджену в душі мрію. І цим приємно примножувати і збагачувати наш культурно-мистецький простір, щоб у нім теж залишити і свій сонячний, яскравий і фантастичний світ, в який молодим колись занурився і продовжує досі жити.