Дивовижні витвори рук Олександра Етвеша

ПодіїДивовижні витвори рук Олександра Етвеша

Дивовижні витвори рук Олександра Етвеша

Часто  звикла бачити його у міській виставковій залі “ІМПАСТО”.  З  Веряці, на велосипеді, щоразу добирається сюди. І треба віддати йому належне: за всі роки   існування  цієї зали, він жодного культурно-мистецького заходу не пропустив. Чи це було  відкриття персональних або групових виставок полотен місцевих, або запрошених з Хусту чи Мукачева  митців, гостей з  інших регіонів завжди був присутній Уважно оглядав  виставлені роботи. Зрідка ділився своїми думками, враженнями. Перекинеться кількома словами, з кишені дістане смартфон дещо з того, що його  вразило, сподобалось, сколихнуло  уяву – сфотографує. І не помітно зникне з людського натовпу. Цей скромний 66-ти річний  чоловік  довго приховував від нас, що і сам  захоплюється  мистецтвом. Любить, відчуває і відтворює  неповторність  деревини. 

Кожну мандрівку в  в ліс або сусідні гори Замкову чи Фрасин, куди у вільний від роботи час вирушає по гриби, ягоди, цілющі трави і зілля завершує тим, що в рюкзаку звідти додому приносить  корінці, обломані  галузки чи невеликі шматки дерев, яких буревії  вирвали  з землі  або у які  влучили блискавки чи зруйнувала природна сирість, трухлява  або людська черствість. Це не просто шматки деревини, а майбутній сирець, який у руках Олександра Васильовича стане дивовижним витвором його уяви і рук.

Народився у Веряці, в  багатодітній  простій родині. Із 5 дітей – старшим сином і надійною опорою батьків став.  І корів випасав, і на сінокосі працював, і по господарству старшині допомагав. Погодує вдома всю живність, поснідає і до школи  вчасно  попрямує. А повернеться з уроків, одразу до батька, в майстерню загляне. Той працює з рубанком, і на очах хлопчини відлітає стружка, народжується корисна річ – ручка для лопати чи для матері скалка… Тому, коли закінчив школу, для себе вибрав професію столяра. Успішно закінчив Перечинське професійно-технічне училище.  Одразу призвався до війська. Служити йому випало в місті  Черняховську, в Калінінградській області, в залізнично-дорожніх військах. Потім став курсантом Балтійського мореходного училища. Успішно провчився і випустився. Старшим матросом став працювати і плавати на риболовецькому траулері. Примруживши очі,  не ховає щирої посмішки, коли розповідає що за 8 років на плавбазі бурунив хвилі  Північно-Льодовитого, Тихого та  Атлантичного океанів. 

Як яскравий спогад від тих часів зберігає  альбом, у якому на 100 сторінках, акуратно  замальовані риби, які потрапляли у рибальські снасті і перероблялись у широкий асортимент цінних консервованих  морепродуктів. Коли запливали у портові міста, мали нагоду відвідувати цікаві туристичні  місця. Згадує Сенегал, колишню  французьку колонію  Берег Слонової Кістки, в якій культивувалася популяція  розведення слонів. У вихідний, хлопців-моряків повезли в одне африканське поселення, де  всі  його мешканці – від  старого до малого, вручну виготовляли знамениті африканські маски. На очах моряків вироби набували чітких  людських обрисів, оживали і  ставали дивовижними  витворами, які тут же покривалися лаками і розкуповувалися як сувеніри. Олександру Етвешу це заняття  місцевих аборигенів так стодобалось, що вирішив і сам спробувати почаклувати з деревиною. Легко сказати: почав. Скільки  невдалих спроб було. Скільки пошуків, старання і вміння приклав, у дзеркалі вивчав, а далі відтворював міміку очей, обличчя форму рота, губ, підборіддя, насупленість брів,   появу посмішки, здивування, лагідності чи обурення, тої шкали емоцій, які властиві  кожній людині…

Коли звільнився, повернувся в рідні місця. У 1982 році одружився. А через рік дружина Ольга Юріївна  йому народила  донечку Лізу. Зараз вона проживає у місті-привиді цукроварів  ЛИПНЯЖКА  Добровеличківського району, Кропивницької  області.  Поповнила родину двома внуками – школярами Ярославом та Віталиком. Далі народився син Сашко, який на даний час проживає і працює в чеському містечку БЕРОУН. І наймолодшою в родині ЕТВЕШІВ у Веряці  стала  Анюта. Живе разом з батьками і виховує 5 дітей: Христинку,  Юрчика, Семенка, Софійку і Тьомку-Артьомка. Це – дідусева і бабусина гордість, окраса дому і гомінливий фон настрою і завзяття. 

У ЕТВЕШІВ – велика бібліотека. Зібрані дідусем вирізки з газет, по папках дбайливо розкладені  історії сіл і міста Виноградів. Дві кімнати відведені під дбайливо зібрані  господарем старожитності і речі домашнього вжитку, від яких  односельчани поступово звільняються, бо світова сучасна цивілізація входить у наш побут, наповнюючи людські житла сучасними дизайнерськими новинками як у меблюванні, так і в  колоритних речах домашнього  вжитку. Господар  окремо виділив  значне  місце своїм виробам, які умовно розділив на 3 види: 

  • різьбу по дереву – маски, триптихи та світильники;  
  • коренепластика – зоологічний світ найпоширеніших тварин, що проживають на  6-ти континентах  нашої планети; 
  • різновиди риб, якими наповнені і кишать моря Світового океану.

І ось, нарешті, стався  творчий  прорив: Олександр Васильович наважився показати людям свої унікальні вироби-експонати. Та БОЖА іскорка, яка ВСЕВИШНІМ  дається кожному з нас, по-новому  повністю проявилася в цій  ЛЮДИНІ. У деревині, яка по своїх річних кільцях сприймає і відтворює відчутну за життя інформацію, цим  різьбярем  уміло зчиталася, ожила і відтворилася  в унікальних  африканських масках,   чоловічих і жіночих обличчях.  Вони несуть до глядачів світ людських емоцій, роздумів, переживань, почуттів. У коренепластиці – проявлений багатий тваринний світ планети ЗЕМЛЯ. На  окремому столику вишикувались різновиди риб із глибин Світового океану. Увагу відвідувачів виставки привернув червоний альбом з малюнками  риб. У 1981  році він був заповнений, старшим матросом риболовецького потужного  рефрижератора Олександром  Васильовичем,  якому на  ста сторінках  вдалося скрупульозно намалювати  понад  півтораста  унікальних рибин. Не просто намалювати, а виділити характерні її форми, розміри, показати голову, очі, зуби, рот, тулуб, поплавці, форму і щільність чешуйок… 

Зовсім по-новому відкрився глядачам цей  митець-різьбяр з ВЕРЯЦІ. Скромний і працьовитий. Досі,  з рідного села, яке не проміняв  на заманливі портові  міста, на   велосипеді, щодня добирається до Виноградова. На вулиці івана Франка працює столярем. Захоплено виконує людські  замовлення  і знаходить велике задоволення у  своїй  щоденній  праці. А творчі надбання вважає  своїм  другим диханням, насолодою, яка допомагає йому розкривати свою уяву, втілювати в життя виношений задум, образ, зароджену в душі мрію. І цим  приємно примножувати і збагачувати наш    культурно-мистецький простір, щоб у нім теж залишити  і свій сонячний, яскравий і фантастичний світ, в який  молодим колись занурився і продовжує досі жити.

Марія КОНКІНА, 

очільниця Виноградівського  відділення ГО  МАЛІЖ

Фото: Олег Ільчин

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети... Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва