Дивовижні витвори рук Олександра Етвеша

Часто  звикла бачити його у міській виставковій залі “ІМПАСТО”.  З  Веряці, на велосипеді, щоразу добирається сюди. І треба віддати йому належне: за всі роки   існування  цієї зали, він жодного культурно-мистецького заходу не пропустив. Чи це було  відкриття персональних або групових виставок полотен місцевих, або запрошених з Хусту чи Мукачева  митців, гостей з  інших регіонів завжди був присутній Уважно оглядав  виставлені роботи. Зрідка ділився своїми думками, враженнями. Перекинеться кількома словами, з кишені дістане смартфон дещо з того, що його  вразило, сподобалось, сколихнуло  уяву – сфотографує. І не помітно зникне з людського натовпу. Цей скромний 66-ти річний  чоловік  довго приховував від нас, що і сам  захоплюється  мистецтвом. Любить, відчуває і відтворює  неповторність  деревини. 

Кожну мандрівку в  в ліс або сусідні гори Замкову чи Фрасин, куди у вільний від роботи час вирушає по гриби, ягоди, цілющі трави і зілля завершує тим, що в рюкзаку звідти додому приносить  корінці, обломані  галузки чи невеликі шматки дерев, яких буревії  вирвали  з землі  або у які  влучили блискавки чи зруйнувала природна сирість, трухлява  або людська черствість. Це не просто шматки деревини, а майбутній сирець, який у руках Олександра Васильовича стане дивовижним витвором його уяви і рук.

Народився у Веряці, в  багатодітній  простій родині. Із 5 дітей – старшим сином і надійною опорою батьків став.  І корів випасав, і на сінокосі працював, і по господарству старшині допомагав. Погодує вдома всю живність, поснідає і до школи  вчасно  попрямує. А повернеться з уроків, одразу до батька, в майстерню загляне. Той працює з рубанком, і на очах хлопчини відлітає стружка, народжується корисна річ – ручка для лопати чи для матері скалка… Тому, коли закінчив школу, для себе вибрав професію столяра. Успішно закінчив Перечинське професійно-технічне училище.  Одразу призвався до війська. Служити йому випало в місті  Черняховську, в Калінінградській області, в залізнично-дорожніх військах. Потім став курсантом Балтійського мореходного училища. Успішно провчився і випустився. Старшим матросом став працювати і плавати на риболовецькому траулері. Примруживши очі,  не ховає щирої посмішки, коли розповідає що за 8 років на плавбазі бурунив хвилі  Північно-Льодовитого, Тихого та  Атлантичного океанів. 

Як яскравий спогад від тих часів зберігає  альбом, у якому на 100 сторінках, акуратно  замальовані риби, які потрапляли у рибальські снасті і перероблялись у широкий асортимент цінних консервованих  морепродуктів. Коли запливали у портові міста, мали нагоду відвідувати цікаві туристичні  місця. Згадує Сенегал, колишню  французьку колонію  Берег Слонової Кістки, в якій культивувалася популяція  розведення слонів. У вихідний, хлопців-моряків повезли в одне африканське поселення, де  всі  його мешканці – від  старого до малого, вручну виготовляли знамениті африканські маски. На очах моряків вироби набували чітких  людських обрисів, оживали і  ставали дивовижними  витворами, які тут же покривалися лаками і розкуповувалися як сувеніри. Олександру Етвешу це заняття  місцевих аборигенів так стодобалось, що вирішив і сам спробувати почаклувати з деревиною. Легко сказати: почав. Скільки  невдалих спроб було. Скільки пошуків, старання і вміння приклав, у дзеркалі вивчав, а далі відтворював міміку очей, обличчя форму рота, губ, підборіддя, насупленість брів,   появу посмішки, здивування, лагідності чи обурення, тої шкали емоцій, які властиві  кожній людині…

Коли звільнився, повернувся в рідні місця. У 1982 році одружився. А через рік дружина Ольга Юріївна  йому народила  донечку Лізу. Зараз вона проживає у місті-привиді цукроварів  ЛИПНЯЖКА  Добровеличківського району, Кропивницької  області.  Поповнила родину двома внуками – школярами Ярославом та Віталиком. Далі народився син Сашко, який на даний час проживає і працює в чеському містечку БЕРОУН. І наймолодшою в родині ЕТВЕШІВ у Веряці  стала  Анюта. Живе разом з батьками і виховує 5 дітей: Христинку,  Юрчика, Семенка, Софійку і Тьомку-Артьомка. Це – дідусева і бабусина гордість, окраса дому і гомінливий фон настрою і завзяття. 

У ЕТВЕШІВ – велика бібліотека. Зібрані дідусем вирізки з газет, по папках дбайливо розкладені  історії сіл і міста Виноградів. Дві кімнати відведені під дбайливо зібрані  господарем старожитності і речі домашнього вжитку, від яких  односельчани поступово звільняються, бо світова сучасна цивілізація входить у наш побут, наповнюючи людські житла сучасними дизайнерськими новинками як у меблюванні, так і в  колоритних речах домашнього  вжитку. Господар  окремо виділив  значне  місце своїм виробам, які умовно розділив на 3 види: 

• різьбу по дереву – маски, триптихи та світильники;  
• коренепластика – зоологічний світ найпоширеніших тварин, що проживають на  6-ти континентах  нашої планети; 
• різновиди риб, якими наповнені і кишать моря Світового океану.

І ось, нарешті, стався  творчий  прорив: Олександр Васильович наважився показати людям свої унікальні вироби-експонати. Та БОЖА іскорка, яка ВСЕВИШНІМ  дається кожному з нас, по-новому  повністю проявилася в цій  ЛЮДИНІ. У деревині, яка по своїх річних кільцях сприймає і відтворює відчутну за життя інформацію, цим  різьбярем  уміло зчиталася, ожила і відтворилася  в унікальних  африканських масках,   чоловічих і жіночих обличчях.  Вони несуть до глядачів світ людських емоцій, роздумів, переживань, почуттів. У коренепластиці – проявлений багатий тваринний світ планети ЗЕМЛЯ. На  окремому столику вишикувались різновиди риб із глибин Світового океану. Увагу відвідувачів виставки привернув червоний альбом з малюнками  риб. У 1981  році він був заповнений, старшим матросом риболовецького потужного  рефрижератора Олександром  Васильовичем,  якому на  ста сторінках  вдалося скрупульозно намалювати  понад  півтораста  унікальних рибин. Не просто намалювати, а виділити характерні її форми, розміри, показати голову, очі, зуби, рот, тулуб, поплавці, форму і щільність чешуйок… 

Зовсім по-новому відкрився глядачам цей  митець-різьбяр з ВЕРЯЦІ. Скромний і працьовитий. Досі,  з рідного села, яке не проміняв  на заманливі портові  міста, на   велосипеді, щодня добирається до Виноградова. На вулиці івана Франка працює столярем. Захоплено виконує людські  замовлення  і знаходить велике задоволення у  своїй  щоденній  праці. А творчі надбання вважає  своїм  другим диханням, насолодою, яка допомагає йому розкривати свою уяву, втілювати в життя виношений задум, образ, зароджену в душі мрію. І цим  приємно примножувати і збагачувати наш    культурно-мистецький простір, щоб у нім теж залишити  і свій сонячний, яскравий і фантастичний світ, в який  молодим колись занурився і продовжує досі жити.

Марія КОНКІНА, 

очільниця Виноградівського  відділення ГО  МАЛІЖ

Фото: Олег Ільчин