Готові дізнатися, як почалися ми?

“Ця книжка – не про походження людини, а про надзвичайну подорож з Африки, місця її народження, до віддалених куточків Землі: від появи найперших повністю сучасних людей до наших днів.” – запевняє автор Спенсер Веллз – генетик та антрополог, дослідник США, режисер-документаліст.

Отже, “Подорож людини: генетична одіссея”. 9 розділів книги ведуть поняттями генетики до розуміння звідки ми, хто ми, як йшли. Проте, я не знайшла у книзі відповіді на питання – куди ми йдемо? Дивовижна подорож людини у десятки тисяч  років. Проте, якщо взяти за відправну точку сьогодення, наш геном не розкаже мовою Y-хромосоми та мтДНК де кінцева точка нашої подорожі і чи вона взагалі є. Певно, еволюція – безперервний процес, що розповідає про минуле, а не передбачає майбутнє.

Людина, як сутність, розвивається методом проб і помилок, що відображені у ДНК. Це природний комп’ютер, що чітко і точно формує теки з закодованими файлами. Маючи структуру “подвійної спіралі” ДНК людини “штампує” копії з відповідними мутаціями, вони і стають своєрідними стрибками розвитку. З певністю можу сказати, що я мутант, взявши по 50 % генетичного матеріалу від своїх батьків, процес копіювання на виході припустився потрібних помилок, саме тих, що дозволяють мені бути собою… 

“Мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню, – цитує автор Бертольда Брехта, – а в тому, щоб покласти край нескінченній помилці.”

Думаю, людина стала найкращою помилкою Природи, скажімо Творця. Менше з тим. Кожен розділ автор розпочинає цитатою, що по-своєму наштовзує на роздуми. 

Перший розділ – “РІЗНОМАНІТНІ ЛЮДИНОПОДІБНІ”. 

Пропоную не лестити собі, що ми чимось вищі ссавці за інших ссавців, але водночас маю погодитись з автором, який запевняє, що наш генетичний код робить усіх нас людьми, а кожного окремо – особистістю: “Але не сам код дає нам таку інформацію, а радше відмінності, які ми спостерігаємо, порівнюючи ДНК двох і більше особин. Ці відмінності і є історичною мовою генів.”

“І Бог на свій образ людину створив…” Автор цитує Книгу буття 1: 27-81 та розпочинає одіссею тезою: “Міфи про створення людини лежать в основі всіх релігій. Хоч вони й намагаються пояснити як ми з’явилися, але не в змозі розкрити причину різноманітності культур, форм, розмірів і кольорів шкіри, які ми спостерігаємо в людей по всьому світі.”

У даному розділі аргументує теорію Дарвіна та інших науковців світу констатуючи факт про “один вид і багато підвидів”.

Другий розділ – “E PLURIBUS UNUM”.

“Що ми вважаємо початком, часто – кінець. А дійти до кінця означає почати спочатку. Кінець – відправна точка.” (Т.С. Еліот. Літтл-Гіддінг)

Дослідження варіацій не дають розшифрувати основні генетичні чинники. Хоча в той самий час,  саме генетична варіація вкрай важлива для вивчення людського різноманіття, адже саме генетичні зміни приводять до еволюції.

“На своєму базовому рівні еволюція – це просто зміна генетичної структури виду, що відбувається з плином часу”.  

Від експерименту по вивченню крові, що спричинив відкриття різних груп крові до класифікації людства за географічною ознакою та розуміння  рушіїв еволюції – мутація (довільна зміна в послідовності ДНК); природний добір, що відбувається шляхом переважання одних ознак над іншими і наданням репродуктивних переваг їхнім носіям; генетичний дрейф – властивість невеликої кількості дрібних зв’язків формувати упереджене уявлення про популяцію, з якої їх узято.  

Автор стверджує: “Поєднання цих трьох рушіїв створило приголомшливе розмаїття наявних сьогодні генетичних наборів  і широке різноманіття людської популяції.”

“Бог і природа ніколи не роблять зайвих зусиль, а лише необхідні.” (Аристотель)

Тобто різноманіття не слід припускати без необхідності, бо якщо в реальному світі  кожна подія відбувається з певною ймовірністю, то безліч подій трапляються з помноженими одна на одну ймовірностями, і загалом, комплекс подій менш імовірний ніж одна подія. 

“Але звідки нам знати, що природа завжди вибирає найощадливіший шлях, – питає автор й відповідає, – схоже, що природа здебільшого справді віддає перевагу простоті, а не складності. Тому, якщо ми припускаємо, що зміни у природі відбуваються найкоротшим шляхом з пункту А у  пункт Б, то в нас виникає теорія, яка дозволяє робити висновки про минуле.”

“Абетковий суп”, “Переповнений Едем”, “Єва”, “Чоловік Єви”, “Вода, вода, куди не глянь…” та багато інших частин у розділах що захоплюють і ведуть у паралельний світ людини, але ідентичний її фізичному життю. Своєрідне життя під мікроскопом відкриває важливість культури та мови, що прийшли разом з осілим способом життя та сільським господарством. Усе що ми робили, як вид і робимо зараз – не випадковість, а закономірність еволюції. Саме та закономірність, що вивела примата з лісу в степ та рухаючись уздовж узбережжя розселила людей по цілому світі. 

Ми всі занадто індивідуальні та різні, аби жити єдиною глобальною світовою спільнотою, і в той час, ми надто ідентичні у своєму роді, аби не приймати дрібні відмінності, що роблять нас тими, ким ми є – особистостями свого періоду в просторі та часі. Я навіть не пробую нафантазувати як має спрацювати еволюція аби ми стали  ще на один маркер вище – не просто людьми, а щонайменше людяними людьми. Таке враження, що еволюція на нас зараз, трішки, відпочиває. Але я ж не бачу нас у розрізі ДНК…

Зрештою, закінчую відгук тою цитатою, що почала:

“Ця книга не про походження людини, вона про нашу мандрівку як біологічного виду з Африки, місця нашого народження, до найвіддаленіших куточків Землі, з моменту появи найперших повністю сучасних людей до наших днів – і далі.”

Рекомендую почитати.

Науково-популярне видання “Подорож людини: генетична одіссея”, 2019 “Книжковий клуб”

Переклад з англійської: Наталія Гоїн.

Світлана КЕДИК