РІК ДОВЖИНОЮ В З65 ДНІВ

Звернула увагу: на столику лежали виписані цікаві думки Олега Вікторовича.  Вдало назвав він їх “ТРЕТЯ СКРИЖАЛЬ (звісно  не біблійного Мойсея). 15  ЗАПОВІДЕЙ  ТВОРЧОСТІ”. Це – влучний дороговказ на обширі земних горизонтів для розвитку кожної творчої особистості, її повного усвідомлення і   розуміння як далі рухатись, розвиватись, над чим постійно працювати, щоб виростити і зібрати рясні плоди своєї діяльності на сучасній світовій культурно-мистецькій ниві.

Виберу з  цих заповідей окремі, щоб показати, як вони практично проявляються у житті і творчості їхнього натхненника.

ПЕРША: ЖИВОПИС як книга. Зрозумієш її, якщо знаєш її мову і вмієш її читати.

Персональну виставку своїх робіт – графіки і живопису назвав “СВІТЛО”.

Малювати почав змалку. Його вступ до Харківської Державної Академії дизайну і мистецтв не був випадковим. Йому поталанило на педагогів:  викладачі. В. Н. Гончаров,  Б. А. Котляр та Р. Ю. Ногін  дали йому глибокі знання, сформували як творчу особистість і вигранили в нім власний стиль і почерк митця. У 2005-му успішно закінчив факультет монументального декоративного розпису. Вже через 3 роки  став членом Харківської обласної національної спілки художників України. В 2009-му прийнятий до творчого об’єднання “МЕЖА “. Через чотири роки, набравшись досвіду і вміння сам стає організатором мистецького об’єднання  “МОСТ”. Настирливо працює над собою. Приймає активну участь  у обласних і Всеукраїнських виставках “Древо життя” (2009) Харків, 

 “Маки історії ” (2010) Київ, “Сад каменів” (2012) Суми. Успішно виставляється в Харкові на виставках “Душа світу” (2012),  “Зерна” (2013)  та  “Рука” (2014). Вдало стартує на творчих оглядах-звітах “Передчуття” в Краснокутську, у рідному Харкові  “Споглядання (2015), “Горизонт “(2016), “Покликання” (2018), “Душа речей “, “Сила краси” (2020). Вражаючий успіх одержав на Міжнародних виставках в місті Босія, в Італії (2017), в Русе, Болгарії (2018), в Дніпрі, Україні (2018) та в Копенгагені,  Данії (2019).

Заповідь друга: ЖИВОПИС як ДЗЕРКАЛО. Кожний у нім побачить те, що є у нім  самім.

Війна обірвала його  життєві  плани, змусила покинути  рідні місця.

Ніколи не забуде світанок 24-го лютого 2022-го… Почалася  ніким не очікувана повномасштабна війна. Перші ворожі нальоти. Завивання сирени. Ще з спросоння  одразу  люди не могли второпати, що саме  сталося і зараз з ними  відбувається. Єдине, одразу збагнув: мусить на себе взяти відповідальність за сім’ю. Дружина Неля в надії. Восьмий місяць під серцем носить дитя. Мусять оговтатись. Залишати обжиті рідні місця. З собою взяти найнеобхідніше і вирушати назустріч невідомості. Дорогою вирішили добиратись на Закарпаття. Свій вибір зупинили на найтеплішому місті під Чорною горою – Виноградові. Молода мистецька родина  винайняла житло і на новому місці стала поступово обживатись. У пологовому відділенні народилася  Софійка. Олег Вікторович вийшов на  люди. Став обростати друзями. Лише у біді відчув людяність і гостинність місцевих жителів. Йому охоче простягли руку підтримки і допомоги у виставковій залі “Імпасто”. Пішли йому назустріч. По вихідних став  успішно вести заняття у започаткованій тут студії скетчінгу. У окремих папках лежать його ескізи  із зображеннями його моделей, які  годинами терпляче позували  перед юними художниками, що сюди добиралися навіть з сіл Притисянської долини.

ЗАПОВІДЬ П’ЯТА: ЖИВОПИС як ВЕСНА. Вона пробуджує в людях чисті ПОЧУТТЯ  і постійно надихає в людях шукати на одвічні запитання вичерпні  ВІДПОВІДІ.

Олег Вікторович міг би  описати кожний з 365 днів, пережитих у Виноградові… Жодного не змарнував: знайомився з унікальними  історичними та сакральними спорудами міста, відвідав місцевий  історичний музей, познайомився  з його працівницею Ольгою Гал, з краєзнавцем Іваном Біланчуком, з патріархами  пензля В’ячеславом Поповичем та Іваном Гецком, з місцевими художниками Олександром Мариничем, Федором Сільваші, іваном Токачем, Золтаном Дудашем, молодою когортою  митців Маргаритою Тегзе, Альоною Стасюк, Владиславом Беланінцем, ДІАНОЮ Добош-Брода…

ЗАПОВІДЬ  ШОСТА. ЖИВОПИС як ріка: один її берег – ТРАДИЦІЯ, інший – НОВАТОРСТВО. Але обидва береги утворюють русло, по якому нестримно тече ріка ЖИТТЯ.

Наполегливо йшов до персональної виставки.

У культтоварних магазинах підбирав папір, фарби. І продовжував малювати. Свої роботи розбив на 5 видів. Ось у цій послідовності і виставив їх на огляд  глядачів своєї чергової персональної виставки “СВІТЛО”. Нові його графічні і живописні полотна привернкли увагу  майстрів пензлю не лише Виноградова, але й прилеглих міст – Королева, Хусту та Берегова.  В експозиції виставки увагу присутніх привернула серія картин “Місто, яке вже не існує”  з  краєвидами невеликого на Харківщині містечка Кутузівка. Впродовж місяця перед війною тут працював над  розписом  монументального настінного  муралу. Ворог окупував це містечко і  вщент перетворив в уламки, знищив. Тепер ця серія робіт художника, як гіркий спогад  про повністю втрачену людьми географічну місцевість.

ЗАПОВІДЬ ВОСЬМА. ЖИВОПИС як дерево, що гілками зростає до низу. Його коріння  лежить у сфері ДУХУ,  а плоди належать СИНАМ ЛЮДСЬКИМ.

Винесені з війни враження втілив у своїх полотнах.

У другій групі розмістив свої нові, вражаючі твори, написані під враження від пережитих жахів початку війни у рідному Харкові. В центрі, на видному місці чітко виписаний  портрет товариша, молодого художника, захисника і героя України Артема Азарова. Маючи бойовий досвід, добровільно пішов на війну і на початку її загинув на підступах до Харкова. Дуже вдалі натюрморти “З передової” (зображений  дуб під яким дбайливо розкладені спорядження воїна – бронежилет, патронташ, каска, граната з чекою, гілочок 5…  На картині “Кухонні речі” лежить повістка з військкомату…  Серце  обривається в тривозі, за долю підлітка що з собакою сидить під обшарпаною стіною, з якої ,від вибухів снарядів, частково обсипалась штукатурка і оголила цеглини. Вони, як ангельські крила охороняють хлопчину, що немає куди податися.

ЗАПОВІДЬ ТРИНАДЦЯТА. МАЙСТЕР подібний до ТКАЧА. ЙОГО думки, почуття  і вчинки – НИТКИ, з яких сплітаються ДУШІ його КАРТИНИ.

На природі не лише відпочивав, але малював свої пейзажні етюди.

Місцева природа, урочище ДУБКИ, озеро де безліч диких  гусей і качок, які плавають парами і ховаються в комишах, де в траві гублять сліди фазани і пернаті птахи, де в небі вольготно ширяють чорногузи і бузьки надихнула Олега Вікторовича  на написання серії етюдів і акварельних робіт з видами Чорної гори та водяної озерної дзеркальної поверхні. Четверту групу робіт митця склали портрети знайомих, друзів, публічних особистостей: Світлани Кедик, Івана Біланчука, Ольги Гал, Вячеслава Поповича та Валентини Костьо…

У п’яту групу увійшли  графічні зображення  танцівника Володі Корпоша та  5 молодих, вродливих натурниць, які позували як авторський початок народження картин:  “Дівчина в задумі”,  “Іспанка з веєром “, “Заняття йогою Медитація”, “Танцівниця з трояндою у волоссі”  та “Втомилася. Вже варто відпочити”…

Приємні відгуки і враження стали взаємно корисними як для організаторів виставки, так і для глядачів, що відчули свіжий подих весни у творчості художника Олега ОМЕЛЬЧЕНКА,  який вдало стартував у Виноградові і довів, що навіть у важкі часи мистецтво не має  відпочинку. Воно живе, творить і надихає, вражаючи новизною, вихопленою з гущі самого життя.

Марія КОНКІНА

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ