Свою історію творив малий народ

“Я, перед Богом стану на коліна за те, що Карпатська Україна відбулась!”

Ці слова отця Августина Волошина красувалися на білборді перед початком Красного Поля.

Коли підходить 15 березня, усвідомлюючи, що це вже 84-та річниця проголошення Карпатської України, з букетом тюльпанів чи троянд прямуєш на це священне для закарпатців місце, що в народі прозване КРАСНИМ ПОЛЕМ.

1939… СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ

Празький поїзд запізнювався на годину. У Берліні їх уже чекали. Його доньці, яка напросилася у цю нетривалу поїздку, при виході з вагону, піднесли розкішний букет жовтих троянд. Прямісінько з готелю “Адлон” чеський президент, доктор Еміл Гаха з міністром внутрішніх справ Франтішком Хвалковським одразу направились на офіційну зустріч з канцлером Адольфом Гітлером. За відведений для ауденції час вони підписали важливий документ про перехід Чехії та Моравії  під протекторат Німеччини Повідомлений про це генерал Лев (Людвіг) Прхала одразу зв’язується з командуванням угорських  військ.  Отримавши нові повідомлення, віддає чеським військам наказ: у Закарпатті скласти зброю. За домовленістю з королем Карлом через Румунію відступати…

Регенту Міклошу Хорті доповідають, що 12 дивізій повністю стягнені уздовж угорського кордону. Начальник генерального штабу Генріх Верт  розпочинає окупацію Підкарпатської  Русі. Хортисти переходять кордон. Рухаються у трьох напрямках: група військ “Схід” –  на Королево – Хуст – Рахів – Ясіня;  група “Центр”  –  на  Іршаву – Білки – Довге – Кушницю – Сваляву –  Нижні  Верецьки; група “Захід” – на Перечин – Великий Березний – Тур ‘я Ремети  – Порошково. Ходом наступу керує  генерал Лойош Билді. Перші запеклі бої ведуться на околицях Фанчикова та Вербівця, на підступах до Перечина і в Підгорянах.Через Воловець і Верецьки окупанти рвуться до польських кордонів. У Притисянській долині теж неспокійно. Сюди стягуються регулярні війська противника. Ними командує полковник, барон Унгер. Звідси й починається потальна зачистка території Закарпаття  від січовиків. У хід пущена бронетехніка, танки, кулемети, гармати, по кількості, значно переважаюча оборонців, ворожа армія.

П’ЯТНАДЦЯТЕ БЕРЕЗНЯ.  ЧЕТВЕР

Волею долі, столицею  Карпатської України став ХУСТ. У  стінах  державної гімназії, в урочистій обстановці засідає Сойм. Він проголошує утворення незалежної держави – Карпатської України; вибирає її першого президента о. Августина ВОЛОШИНА; визнає державною – українську мову; затверджує символіку  – крайовий герб: медвідь у лівім червонім півколі та чотири сині і три жовті смуги у правому півколі; тризуб святого Володимира Великого;  державний прапор у синій барві – горішня частина та жовтій – долішня частина; державний гімн “Ще не вмерла України…” , яку під гарячі оплески заспівують присутні на засіданні народні обранці.

Світова преса широко коментує  хід подій, що зараз  розгортаються в Хусті та по всій Срібній землі. Вони є надійним свідченням  високої громадянської свідомості і активної позиції малого народу, який на очах усього світу, зараз творить свою новітню історію. На невеликих теренах Карпат зараз відбуваються небувалі по величині і силі духу історичні події. І хоч, щойно  проголошена на Соймі, держава проіснує всього один день, золотими літерами  вона впишеться  у всенародну пам’ять і стане прообразом незалежної  соборної держави  УКРАЇНИ.

Одночасно,  на Закарпатті починається  неочікувана інтервенція окупантів. Багата на корисні копалини, природні ресурси, вигідне географічне положення земля наша для Угорщини мала важливе життєве і економічне значення. Спроба уряду Августина Волошина  розв’язати конфлікт і врегулювати всі  проблеми мирними переговорами, не увінчались успіхом. Надіслані телеграми урядам Німеччини, США, Румунії, до всіх  демократичних держав не знайшли підтримки і розголосу солідарності з волевиявленням  закарпатців. Щойно народжена молода держава опинилася у тісному ворожому кільці. Її зараз прагнуть втопити у власній крові. Народ, що скуштував великого Божого дару – ВОЛІ, грудьми піднявся на захист рідної землі. Небувалий патріотичний підйом охопив усе населення краю. На допомогу горянам прийшли брати з Підкарпаття, Буковини, Волині, Наддніпрянщини, Слобожанщини, Полісся…

Найбільш боєздатні військові частини січовиків зараз перебувають у казармах біля Малої Гурки в Хусті. Але зараз січовикам не вистачає зброї, військового спорядження. Намір її одержати із складів чеського війська привів до нередбаченої сутички. У перестрілці, що  стихійно тут виникла, загинуло близько 120 молодих січовиків. Центральна площа Соколів у Хусті устелена трупами вбитих. Лежать вони на землі, перед адміністративним будинком влади, яка розміщена  у старовинній будові “Раковці”. Лежать і перед головним управлінням жандармерії. Це невиправдане кровопролиття відібрало життя молодого кінооператора Петра Лисяка, який аж з Америки прибув сюди, щоб правдиво відтворити весь хід подій проголошення новоствореної держави –  Карпатської України. Разом з батьком Калеником Лисяком він знімав кінохроніку  цих незабутніх подій. Згодом в неї вдихне життя і повністю змонтує оператор  Василь  Авраменко і вона залишиться нащадкам як правдивий доказ тих незабутніх  героїчних днів.

ЗАХИСТ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Відстоювати свою  правду,  людську гідність, честь і славу піднялися всі: від молодого до старого. Хто тільки міг тримати зброю у руках.

У Великому Березному, Королеві, Довгому, Міжгір’ї, Перечині, Іршаві, Білках, Середньому, Тересві, Хусті, Рахові, Ясінях до загонів оборонців  добровільно записуються  люди. Це вони витримають близько 20 важких кровопролитних  боїв. Своєю стійкістю, відвагою та несхитністю вони впишуть в історію   УКРАЇНИ  незабутню сторінку безприкладного героїзму народних захисників-оборонців.

Німецький  консул  Гамілкар Гофманн надішле в Берлін інформацію про те, що народ цього краю хоче жити власним життям. Лише у Королеві поручик Свобода  зібрав близько 500 січовиків. З них  формується ешелон. На передову цього березневого ранку його вивозить машиніст поїзда Карло Моравчик. Уздовж залізничного насипу свої позиції чітко займають Петро Гафинець з Горбків,  кошовий Михайло Козичар з Тересви. Веряцький переїзд захищають Іван Попович та Йосип Шкіряк з Доманинців, Юрко Пекар з Перечина. На вогневій гарячій точці укріпилися кулеметники Федір Воличко та Василь Чейпеш. Переїзд біля  Великої Копані під надійним захистом 29-ти річного поручика з Широкого Корнелія Бабинця з десятком ополченців-галича. Співаючи стрілецьких пісень, хлопці заводять улюблену “Подай, дівчино, хустину, може в бою я загину”…  А вже  сюди, чітко карбуючи кроки, колоною наближаються пластуни-семінаристи з Севлюша. Організовано і дружно до передової  добралася учнівська молодь з Хуста, Мукачева, Білок, Великої Копані та інших населених пунктів. Ними вправно командує полковник Михайло Колодзінський-Гусар.

ЛІНІЯ ОБОРОНИ  НА ПІДСТУПАХ ДО ХУСТА,  СТОЛИЦІ КАРПАТСЬКОЇ  УКРАЇНИ  –  КРАСНЕ ПОЛЕ

Розташоване  воно на правому березі Тиси. Поле як поле. Звідси до Хусту рукою подати:  якихось п’ять кілометрів.  Але воно навіки прославиться відвагою і мужністю своїх  молодих захисників і стане священним місцем для усіх закарпатців.

… Іде-моросить  дощик із снігом. Всю долину пронизує холодний вітер.  Пробирає людей до кісток.Та це не зупиняє смільчаків. Відчайдушний опір ворожій навалі  зараз  стійко чинять вони. Новостворену свою державу  закарпатці хочуть бачити європейською і цивілізованою. Не за географічним розташуванням (центр Європи біля Ділового на Рахівщині ), а за основним показником високої духовності, рівнем розвитку культури та добробуту простих людей. Перед Богом і власною совістю, щоб забезпечити нації нормальні умови життя.

Швидко і бурхливо на полі зараз розгортаються події. Початок  військового вторгнення угорців змусив уряд Августина Волошина, за надійною допомогою і належною  підтримкою, звернутись до інших країн. Представник уряду Карпатської України в Празі, доктор Вікентій Шандор вийшов на представництва  багатьох дипломатичних  корпусів. Та, уникаючи небажаних конфронтацій з гітлерівською Німеччиною, вони не виявили ніякого інтересу до подій у Карпатах. Про це переконливо засвідчили новини останніх днів. Німецькі війська тріумфально пройшли у Чехію та Моравію. Місце  Еміла Гаха на Градчанах зайняв Адольф Гітлер. Словаччина проголосила свою незалежність. Дії Гітлера одностайно підтримують Італія, Угорщина та Польща. Країни Малої Атланти Румунія і Югославія невиважені і не послідовні в своїх рішеннях. Суверенна Франція і Великобританія зайняли позицію посторонніх спостерігачів.

Гітлеру теж не потрібна Карпатська Україна. Він не підтримує її незалежності. З Берліну поступає чітка вказівка: не робити опору Угорщині. Президент Августин Волошин дає наказ своїй  армії: боронити свою державу від поневолювачів. Найважчі і найзапекліші  бої розгортаються біля Королева, Веряці, Великої Копані, Рокосова… Все сильніше чути клекіт скорострілів. Оглушені гарматними пострілами, прошиті кулеметними чергами, розчавлені гусеницями танків, в окопах, присипані землею, поранені гранатовими вибухами і осколками розірваних бомб, тут відважно  стоять, стоять на смерть молоді, знесилені запеклим боєм юні патріоти, захисники і оборонці Срібної землі. Їхня стійкість, відвага і мужність вразили навіть знахабнілих противників, які на своїх багнетах поневолення малому народу, зневагу людської гідності українців. Але сили не рівні. У цій кривавій завірусі, на Красному полі, гине яблуневий цвіт нашої нації.

Лише на переїзді  Велика Копаня-Рокосово поручик Корнелій Бабинець утратив сімох бойових побратимів. Відступаючи, січовики вийшли на берег Тиси. Каламутні і холодні води ріки поглинули багатьох смільчаків. Хто добрався до протилежного берега, потрапив до рук румунських прикордонників. Але їм не надали притулку і захисту, а безжально повернули і передали в руки гонведів. Далі їх чекали ув’язнення, непосильне катування, не людські страждання і поневіряння

День поволі згасав. Котився до заходу. Вечоріло. Сутінки втомлено огортали  землю, над якою ще зависав дим від гарячого бою. Стрілянина поступово   вщухала. Гонведи підійшли до моста на Ріці.  Вони зупинилися і почали облаштовувати тут собі привал.

 (Далі буде)

Марія КОНКІНА