Душею відчув зміну суспільних відносин

«Чесний рід свій не забуду, вірним сином єго буду»

 Олександр Духнович

З яким відчаєм i болем про це пише Якову Головацькому, у листі, від 24 вересня 1854 року, де Олександр Васильович розповідає, як прості люди на селі голодують, вся худоба здихає, на порядку дня така біда, якої тут раніше ніколи не знавали. У листі до львівського вченого, від 25 травня 1855 року, знову підтверджує, що в людей нi нащо грошей не вистачає. Коштує все дорого. Голод великий. Словом, всі русини – жебраки. А школи народні – лише на папері..

Духнович душею вчасно відчув зміну суспільних відносин. По духу i прихованих природніх задатках та нахилах вcix людей у суспільстві він умовно розділив націю на 5 груп.

У першу віднic «благопочитателів». Таких завжди зваблюють принади, розкіш багатства світу.

До другої належать «мудрі». Коли влада у їхніх руках, тоді «истинно цветет Отєчество и народи счастливі суть».

Третя – «нечестивці». Цi не гребують нічим. Навіть мечем та вогнем нищать усе, що їм на заваді. Таких до влади допускати не можна.

Четверту, складають люди, байдужі «до долі вітчизни i народу» Їх задовольняють ігри, розваги та зборища. Це переважно волоцюги та туніядці.

До п’ятої входять «безумці». Їх завжди переслідує страх i невідомість, вчинки їх немотивовані i непередбачувані. Така соцільна нерівність, породжена недосконалими  формами суспільно-виробничих відносин. I як наслідок, маємо те, що маємо.

Хотілося б виділити ще одну цікаву думку Будителя: у цей світ однаково приходять i народжуються цар, князь i жебрак. Їхня доля як чистий лист паперу. Та це лише на початку життя. Згодом на цім листі проявляється різниця їхньої фізичної невідповідності: як матеріальної, так i моральної та духовної.

Відведений долею час прожив чесно і плідно

Злидні та безперервна праця поступово виснажили вченого, підірвали його сили i здоров’я. Biн добре усвідомлює, що його життя наближається до кінця. Відведений долею час він прожив чесно i плідно. Працював дні i ночі. Постійно боровся з несправедливістю у суспільстві. З народом чесно розділив yci його муки i страждання. Прагнув робити все, щоб на краще змінити життя злидарів, щоб люд простий сповна належав Богу i на землі щасливим був. Це він по собі залишив тaкi слова:

«Чесний рід свій не забуду, вірним сином єго буду».

Biн передав нащадкам найкращу свою працю «Краткий землепис для молодих русинов». В ній він намічає i виділяє основні напрямки сімейного виховання дітей: «Дай сину твоєму здоровий розум, добру науку, привий працелюбність, щире серце i любов до Всевишнього та ближнього свого, добру волю. Це – найцінніший дар i багатство людини. Їх не підточить міль i хробак не перетре на порох, нi злодії не відберуть. Навіть у біді i нещасті з ним залишаться назавжди».

У 1862 році видає настільну книгу про Івана Хрестителя, для підтримки зубожілих родин i їх малоімущих дітей. Ідея про возз’єднання Закарпаття з суміжними українськими землями, які лежать i простягаються по обидва боки Карпат i далі по течії Ріки, Замоші, Тиси та Попраду ніколи не полишала його. Колоніальна політика Габсбургів i претензії угорських панівних класів на землі та на особливі панівні права були йому чужі i ще більше усугубляли це протистояння. На нього Будитель відгукнувся своєю невмирущою піснею «Я русин был, єсьм и буду», яка стала Гімном русинів усього світу. Своїм дужим впливовим голосом він звернувся до всіх народів i вперше заговорив про збереження своєї народності духу i тіла, свідомості, щоб вчасно розігнати темряву i дружно вciм прокладати дорогу до світла. Бажанням об’єднати вcix русинів i забезпечив cо6i Безсмертя i Славу Будитель у вiкax.

Забезпечив собі безсмертя і славу на віки

Помер Олександр Васильович Духнович 30 березня 1865 року. На 62-му роцi життя перестало битися палке серце цього істинного патріота, що повністю належало русинському народові.

 …В центрі Пряшева, у повний зріст звівся i навіки стоятиме Будитель з хлопчиком, перед яким зараз відкриті всі дороги у широкий світ.  На чорній гранітній стелі лаконічний напис «Олександру ДУХНОВИЧУ від русинського народу». В цих словах всенародна подяка і шана нащадків Вчителю, який усе своє свідоме життя сіяв розумне, мудре, вічне. І сьогодні він ycix нас об’єднує, ycix нас ранить, викликає захоплення i гордість за свій народ, що дав світові такого Велета духу i не міліючої слави та гідності на віки.

Крилаті фрази Олександра Духновича

Не хвались величчю свого імені. Пам’ятай, що могутній дуб виріс iз маленької насінини.

Ми не маємо нічого свого, крім честі. Відступитись від неї значить: перестати бути людиною.

Хто живе лише для себе, той iз собою i вмирає. Хто живе для людства, той буде жити й після смерті. А хто не живе нi для себе, нi для другого, той ще за життя вмирає.

Людське життя подібне до потічка. Biн спочатку ледь-ледь пересувається по камінцях маленькими крочками. Потім біжить, єднається з іншими потічками. Далі вливається у велику piку. З нею зникає у великому морі. Цей потічок може бути корисним або може шкодити тим краям, якими протікає. Так i життя людини приносить людству i людям, між якими росте, хосен або шкоду.

Tо6i, друже мій, я показав початок життя. Ти візьми те, що добре, i відкинь все не потрібне, пам’ятаючи, що все це не разом написане…

Здрастуй i пам’ятай ДУХНОВИЧА.

Марія Конкіна,

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ

Був гідним сином своєї епохи