Золтан Дудаш. Абстракція

Чому у цьому безмежно величному та фантастичному Всесвіті хочеться знайти мізерну, але глибинну місцину для себе? Облюбувати її хочеться і пірнути у спокій думок, затишитись на дні найпотаємніших мислень та розбити вдрузки сумніви, що заважають бути тим, ким ти є － Собою.

Залишити в спокої мотиви зовнішнього аби відтворити текстуру кольору, повноту форм і ліній －віддалений… Віддалений, усамітнений у тій частині реальності де сходяться прозріння і самобутність, там де тіні та кольори дарують настрій, насичують кров киснем аби на біохімічному рівні відчути наступ ейфорії, бо “генетичний код щастя” це ніщо інше, як вміння бути тим, ким ти є － Собою.

Він розсуває ширму між реальністю та ілюзорністю; кличе у глибини емоційно-водних експресій, де виростають різнокольорові кристали залиті палітрою світла, й між іншим － корали; і тільки вітри настрою асоціюють земні вихори подібні темпераментом до пір року. Він підкидає уявну сферу кольорів, що ми підловлюємо й сповна обливаємось фарбою без підтікань, але зі змістом, саме тим, що надаємо самі.

Виставка без назви і роботи без назв, але з іменем －Золтан Дудаш. Абстракція.

Відкриття експозиції розміром у часі та просторі збалансованих під мотиви української пісні від місцевої співачки Діани Гурової.

“…звучання голосу, ніби океан сколихнувся і торкнувся теплим бризом. Подих перехоплює від пісень…” － так нещодавно описала пісенний манер виконавиці Валентина Костьо, адміністраторка виставкової зали “Імпасто”.

А сьогодні представляє абстракціонізм, що виводить на орбіти особистісних траєкторій між сприйняттям реальності та світу підсвідомого.

“Я － митник. У житті маю два хобі: дайвінг та абстрактний живопис, － з скромою усмішкою говорить автор. － Мої картини без назв. Проте, на цей раз, надав назви серіям. Але це виключно моє висловлення, а ви бачите по-своєму.”

“Кришталь”, “Вітри”, “Глибина”, “Корали”, “Ширма” －ось так, у співзвуччі з палітрою, дуже по-філософськи звучить авторське висловлення художника, котрий ніяк не може звикнути, що пише, а не малює картини :).

Його найважливіший життєвий друг －дружина.

“Моя дружина мене у всьому підтримує, － у захваті говорить. － Зараз я на такому рівні, коли хочу і маю можливість просто жити й отримувати задоволення від того чим займаюсь…”

Зовсім не дивне почуття мене охоплює від споглядання, а часом, припідняття кольорової гладі, що товстим шаром лежать на полотнах. Валентина Костьо обмовилась у виступі, що ці картини не люблять світла. Цікаве спостереження, яке спонукає сховатись у мізерній, але глибинній місцині. Затулити всі можливі входи, виходи і навіть щілини аби пірнути у спокій думок, затишитись на дні найпотаємніших мислень та розбити вдрузки сумніви, що заважають бути тим, ким ти є － Собою. Ось вам мотив сьогодення, що спонукає повернутись в “Імпасто” знову і знову… аж поки триватиме безіменна експозиція Золтана Дудаша. Тому, приходьте впродовж місяця. Стовідсотково вас спантеличать: і форми, і лінії, і кольори, і підзміст, і формат. Ви осмислите і зрозумієте те, що нічого не розумієте 🙂 Жартома, але без надмірного пафосу вас розбалансують збалансовані речі, бо часом і хаос буває гармонійним. І якщо для дайвінгіста адреналін перед пірнанням перетворюється на ейфорію звершення, то для пересічного споглядача абстракціонізм － на досвід посвячених у члени духовно-етичних організацій «вільних мулярів» (масонів).