Бахмутські тюльпани

У древньому Львові, де старовинними віковими вуличками невпинно бродить поезія,  успішно пройшов П’ЯТИЙ ФОРУМ  ВІЙСЬКОВИХ ПИСЬМЕННИКІВ.

Вірш одного з них, який по стану здоров’я не міг на нім побувати, але була присутня його поезія “Бахмутські тюльпани” щиро зворушив мене і викликав бурю емоцій, якими я з вами щиро поділюся.

Коли серце поета ронить такі  проникливі в душу і свідомість слова і уява одразу малює посталу жахливу картину війни: ворог ніяк не впишеться в наше, хай зараз суворе життя. Які б він не придумував своїм токсинам назви, йому не вдасться знищити нашу живучу природну красу. Ні своїми “Акаціями”, ні  “Гіацинтами”, ні спопеляючими дотла фосфорними випіками, бо й Льодовиковий період у Кірешах, під Хустом на Закарпатті, залишив по собі нам Долину Нарцисів.

А вам, дорогі наші хлопці, щира наша людська подяка за те, що навіть у вогненнім смерчі  Бахмута і інших, ворогом вибраних для Знищення і Смерті наших мирних поселень, творите і муза не полишає вас! Ви ревно, вперто і наполегливо  для наших потомків  пишете Літопис пережитої вами  доби лихоліття. В ній наша правда і свята істина, яка переможе посіяні ворогом страх, зло, димову завісу і його непроникну темряву! І знову зацвіте наша рідна Україна!  Перед людьми доброї волі гостинно простелить по землі килими дивоцвіту і побачить, порадіє світ нашій, вражаючій людську уяву, красі! Бо з нами Бог, Його свята небесна рать, де вже є полки наших хлопців-героїв і на землі його вірні сини, яких уособлюєте ви, наші незламні воїни Збройних Сил вічно юної і живучої України, надійно загартованої віками держави, яку не скорили ніякі вороги! Слава Бог! Слава нації! Слава нашим оборонцям-захисникам! Україні бути у віках!

Коментує Марія КОНКІНА

Бахмутські тюльпани

Фосфорне сяйво на день перетворює ніч.
Біль застигає мов тінь на затертих світлинах.
В мертвому місті зі смертю самі віч-на-віч,
Краплі тюльпанів горять на тендітних стеблинах.

Не попередили їх про війни буревій.
Не захистили від диму та злого заліза.
Квіти мов опір, мов спалахи знищених мрій
Трак не зламав ані вибуху вітер не зрізав.

Посеред згарищ, уламків та сивих руїн
Де переорюють землю «Акації» та «Гіацинти»,
Схилять бутони та сумно гойдають мов дзвін,
В пам'ять за тими хто згинув у цім лабіринті.

Так проростаєм і ми серед пекла боїв.
Тягнемось вгору, підставивши сонцю обличчя.
Скільки б нас ворог не нищив, палив та труїв –
Гнитиме він між тюльпанів на наших узбіччях.

Володимир Коротя