Збіжність та розбіжність

Минають дні,
не тямлячи, що збігають.
Птах – на воді.

Під всесильним сонцем,
шляхи уторуємо.
Дороги життя.

На нього посилаємось,
ним виправдовуємось.
Минають дні.

Їх збіг – історія.
Під всесильним сонцем нітимось.
Тремтять жнива.

Окутані в сутінки,
намічаємо новий,
зоряний шлях.

Сім зірок Візничого – 
супровід
нас у плащах.
2014

***
Дорогами – стежини,
перевалами – долі,
оселі, що закарбували час.
Небо над головою
і небо під ногами
віддзеркалюють вікна-очиці.
Дороги, стежини...
Равлик із своєї хатки
підводить очі до неба...
Над ним – час,
над горами – розп´яття,
між небом і розп'яттям – 
мить життя 
дорогами...
2013

***
Небо над рікою – 
ані руш.
Спинився час 
по обидва береги.
І тільки птахи, 
керуючись інстинктом, 
линуть над берегом,
витягуючи із галуззя дерев
наші думки-нитки
для своїх гнізд.
За птахами полетимо 
на їхній заклик.
2013

***

Через мене проходять
міста-кордони.
Стікає кров'ю зоря... 

Будинків розбиті стекла
пильно в окуляри дивляться
і бачать небо, на якому сходять зорі.

Через мене проходять
міста-кордони.
Летять милі, потяги…

Я розкрилюю руки, 
немов кордони.
Мені відчиняють браму міста...
2021

***

Бджоли всотують
своєму Богові дні, запилені 
урбанізаційним пилком.
Нам даровано 
неочікувано теплі дні.
Я пригортаюсь до осені,
розгортаюсь до сонця,
чіпляю жовті крила
і випростовуюсь.

Як далеко небо,
як близько земля.
ПОВЕРНЕННЯ.
Сяйво безмежне.
2012

***

Голуби злинули
з горищ – 
до самого споду
життя пізнання,
до подолу
моєї спідниці.
Я розсипаю їм зерно,
пришпароване ще влітку,
і гублю по дорозі
життя досвід.
День пішов уперед,
із зворотного боку, – 
в інших напрямках
буде час минати.
2013

Образок
	
Птахи в небі спали... 

Вечір фарбував небо
сіро-синім.
Від холоду ліс тріщав.

Цвяха срібного
вже забила перша зірка,
і той стукіт 
віддавав тривогою в серці.

Сніг вночі падав,
лапатий,
бився у вікна поїздів,
що мчали,

і здавалось, що сніг
писав по склу букви,
які враз танули.

Птахи крилами досвіта торкнулись...
2022


***

Падали зорі рясно,
тонко дзвеніло в покрівлях.
Ясно світило,
те світло
сплачено було життям,
що наснилось.

А вдалині – поїзди гуркотіли,
на світло ліхтарів 
мошкара збиралась.
За вікнами світало –
позаду прожитих снів.
2012

Роза Софілканич-Марусенко