Жовтий колір в мистецтві різних епох

Найпопулярнішим пігментом древнього світу була жовта вохра. Саме її використовували в наскальному живописі, в кераміці епохи палеоліту. Цей колір давала земля глинистих порід. На відміну від червоного, який теж зустрічається в малюнках печерних людей, вохру було легше добувати і в будь-якій кількості. Її накладали великими плямами чи використовували як фон. Жовтий колір має свою історія в мистецтві. Діапазон його значень широкий – від божественного, теплого, радісного до підступного і божевільного. Він дозволяв людині отримувати насолоду творчості з древніх часів до сьогодення. Разом з тим чимало художників постраждали від його токсичних відтінків, починаючи від безіменних майстрів Древнього Єгипту і закінчуючи Ван Гогом.

В древньому Єгипті жовтий був кольором золота і сонця. Його асоціювали, як щось вічне і несокрушиме. Для зображення богинь, цариць використовували шафрановий відтінок. А чоловічу стать малювали більш темними відтінками.

Для скульптур вибирали камінь також золотистого кольору. Вважалося, що шкіра і кістки цариць створені із золота. Цей колір символізував священне світло і тепло.

Щоб отримати насичений, яскравий жовтий, єгиптяни додавали дуже токсичний сульфід миш’яку. Нерідко майстри гинули після роботи з такою сумішшю.

Жовтий довгий час використовували для малювання ікон, тобто як символ Царства Божого. Так тривало до кінця Середньовіччя. Зміни прийшли із появою та розвитком медицини. В XIV столітті лікарі вияснили, що проблеми із жовчю виникають у людей жорстких, лицемірних. Тому жовтий –  колір жовчі почав ототожнюватися із заздрістю, ревністю, неправдою і безчестям. Почали з’являтися картини, персонажі яких, носили одяг жовтого кольору. Ними були зрадники, кати, грішники – колір набув негативного значення. В релігійних сценках цим кольором зображали Люцифера і його поплічників.

На фресці Джотто, що створена для капели Скровеньї в Падує художник виділяє Іуду серед інших учнів Христа. На одній із сцен Іуда, прикривши Ісуса жовтою накидкою, зрадницьки цілує його. Так Іуда перетворив поцілунок у стигму, з’єднавши факт зради і любові.

В епоху Відродження жовтий знову знайшов славу і почесті. В той час повертаються ідеали античної епохи і на картинах з’являються жінки-Венери із золотим волоссям – осяйні, умиротворені красуні. Інколи це були образи реальних людей з міфічними рисами античних фігур. До прикладу, портрет Симонетти Веспучі художника Сандро Боттічеллі. Вона померла у віці 23 роки від туберкульозу. Її образ став ідеалом флорентійської краси і грації. Боттічелі не зміг написати ні одного портрета Сімонетти з натури, але багато героїнь його знаменитих картин мають схожість із цією особою. Він вибирав світлий відтінок жовтого, який нагадує мед і золото.

Епоха Ренесанса закінчилася і замість вітрувіанської людини да Вінчі з’являються видовжені фігури з деформованими пропорціями іспанського художника Ель Греко. Вони написані максимально яскравими фарбами, тим самим підкреслюючи новизну, яку ніс художник у світ мистецтва. Його екстатичні святі і сцени Богоявлення десь лякали сучасників своїм кольором та дивними фігурами. Ель Греко починав творчий шлях як іконописець. На його батьківщині були відчутні візантійські традиції – святих зображали з довгими тілами на золотому фоні. Цей стиль художник і привніс у мистецтво тої пори. Він приділяв багато уваги світлу, яке йшло від самих святих, а не з небес. Жовтий колір наносив в кінці, як це робили іконописці на іконах сусальним золотом. Колір лягав поверх одягу і робив образ освяченим. Жовтий він використовував лише при написанні релігійних сцен. Портрети на замовлення писав темними відтінками.

Виразно це відображено на картині «Похорони графа Оргаса». Ель Греко спів ставив дві атрибуції – в нижній частині сучасники показані в однотипному одязі, а у верхній – святі на небесах в кольорових накидках. Жовтий колір проходить однією лінією від Христа до графа Оргаса, який на полотні зображений двічі: в момент погребіння, зображений в рицарських

обладунках, як герой Реконкісти, і на небесах – перед Христом в набедренику. Так звично зображали Іоанна. Цю роботу замовив священик для церкви в Толедо, щоб нагадувати прихожанам про головне досягнення Оргаса – введення обов’язкового податку на потреби храму.

В XVII столітті з’являється майстер, який перевершив своїх попередників, використовуючи вохру. Ребрант. Майже всі свої полотна він писав виключно світлотінню, використовуючи жовті та коричневі відтінки. Світло в його картинах має інтригуючий загадковий феномен. Воно завжди на щось вказує і допомагає розкрити сюжет картини. Наприклад, «Бенкет Валтасара». Роковий напис на івриті, який пророкує швидкий крах Вавілонської імперії  обрамлений світлом-вказівником.

В «Данаї» таким світлом Ребрант вказує на Зевса, який перетворився на золотий дощ. Це не прямий доказ, а лише підказка. Ребрант недавно втратив свою Саскію. Він замінив її лице на образ нової коханої, а в пам’ять про неї залишив цей неймовірний пучок світла.

Викриваючим  свідченням є світло на полотні Ребранта «Нічна варта». Уважно вивчивши як і куди падає освітлення в картині, можна здогадатися, що художник зашифрував звинувачення злочинцям, які замовили це полотно. Вони були причетні до вбивства капітана роти. Цю версію пропонує режисер Пітер Гринуей у фільмі « Ребрант: я звинувачую». Фінансові справи у Ребранта вкрай не ладилися. Замовники відмовилися від картини, а інші боялися того, що художник своїм світлом викриє їхні недоліки чи гріхи. Ребрант став старомодним через колір світла, яке робило його полотна живими.

На рубежі XVII і XVIII століть у Франції правив Людовик XIV, якого називали «король-сонце». Жовтий колір став кольором легкого та бездіяльного життя. Людовик  намагався увіковічнити себе, обставляючи свої палаци розкішшю, скульптурними пам’ятниками та картинами. Монарх міг сам пропонувати майстрам ідеї, з ким його можна порівняти, яку алегорію обрати для створення осяйного образу. Найбільше той полюбляв образ бога Аполлона – покровителя мистецтв. Одного разу, щоб якомога більше уподібнитися Аполлону, Людовик нарядився в пучки золотих променів та станцював на балу. Після цього надовго в моду зайшов одяг золотистого кольору, який символізував багатство.

Справжнім фанатом жовтого кольору був французький художник Жан Оноре Фрагонар. Його персонажі здебільшого появляються на картинах у одязі шафранового кольору.

У своїх роботах Фрагонар використовував жовту неаполітанську, пігмент якої відкрили при житті художника. Це була дуже токсична фарба. У її склад входив свинець. Але напрочуд дешева, вона стала популярною в мистецьких колах. Мода на цей колір тривала  на протязі XVIII століття. Фрагонар усі замовні портрети писав в медово-золотистій палітрі. Багатим замовникам подобалася легкість та життєрадісність картин. Вони стали популярними.

Після французької революції все змінилося. Фрагонар став фігурою нон-грата через свій потяг до аристократизму, який ототожнювався  із жовтим кольором на його полотнах. Він обіднів і якось, зайшовши до кондитерської, присів за столик і помер. На нього крізь вікно лагідно падало проміння літнього сонця.

У XIX столітті в Англії з’явилося багато пігментів для художніх робіт внаслідок промислової революції. В магазинах продавалися фарби, про які майстри і не могли мріяти. Англійський художник Уільям Тернер уважно спостерігав за всіма новинками, відтінками якраз жовтого.  Він надавав перевагу вохрі, жовтому хрому, індійській жовтій та неополітанській.

«Жовтий – це колір і світло одночасно» – говорив він. Критики зневажали його за таку пристрасну любов до жовтого, яка, за їхніми словами, ототожнювалася з лихоманкою. Та Тернер не турбувався з цього приводу і жовтий залишався головним на палітрі. Так він став першим художником, на полотнах якого кольорові ефекти домінували над сюжетом. Світло на картинах Тернера знаходиться глибоко в середині, а образи, ніби оповиті золотою пеленою. Тернер вивчав теорію світла Іогана Гете. Згідно якої кожен відтінок несе емоційний заряд. Тернеру подобалася ідея Гете про те, що жовтий є синонімом життя і сонця. Цьому присвячена його картина «Світло і колір(теорія Гете). Ранок після потопу»

Пізня творчість Тернера набула ще більш радикальних рис. Розмитість зображень і назви картин були новаторськими та збивали з толку його шанувальників. Але з часом його творчість надихне молодих французьких художників на створення не менш радикальної течії в мистецтві – імпресіонізму. Моне і Пікассо були у захваті від полотен Тернера і це підштовхнуло їх до нових творчих пошуків.

Наступне негативне відношення до жовтого викликало поняття «жовта преса». На рубежі XIX–XX століть щоденні новини друкувалися на дешевому папері, який мав жовтявий відтінок. Та й новини, здебільшого, мали провокаційний зміст пліток, обману, надуманих версій та зловживали увагою читачів. В той час в росії проституткам почали видавати посвідчення, так звані «жовті білети». Душевнохворих у лікарнях одягали у жовтий одяг, а самі психіатричні лікарні фарбували в лимонний колір.

Будинок, який знімав Ван Гог на півдні Франції теж був жовтого кольору, але він цьому кольору надавав іншого значення. Прибувши в Арль, він писав своєму брату:

«У мене ще ніколи не було такої прекрасної можливості працювати. Природа тут неймовірно гарна! Всюди, над усім дивно синій небокрай і сонце, яке ллє сіяння світлого зеленаво-жовтого кольору… Який же прекрасний жовтий!». Ця одержимість жовтим вилилась у серію полотен «Соняшники», які він писав одинадцять разів. В роботі Ван Гог використовував жовтий хром. З часом з’ясувалося, що цей пігмент чутливий до сонячного світла, тому картини Ван Гога потребують певних умов зберігання, щоб вони мали первинний вигляд.

На відміну від Ван Гога Василь Кандинський не вважав жовтий унікальним кольором, хоча використовував жовтий кадмій в роботі (цей пігмент був в чотири рази дорожчим за вангогівській жовтий хром) у своїй книзі «Про духовне мистецтво» Кандинський досліджував відчуття, які в ньому народжував цей та інші кольори. Жовтий характеризував, як приступ божевілля.

«Жовтий колір діє нахабно і настирливо на душу. При порівнянні з душевним станом людини, його можна розглядати, як яскраве зображення божевілля».

Використання жовтого на картині Кандинський зіставляв зі звучанням труби чи фанфар. Він хотів, щоб його роботи були крикливими, закликали кольором до революції. Це музика, тому і називав свої полотно музичними термінами.

Після жахів Другої світової війни, більшість художників не мали бажання малювати реальність. Так виник абстрактний напрямок в мистецтві.

«Більше неможливо малювати так» – якось скаже американський художник Барнет Ньюман і він залишить живопис на декілька років. Його близький друг Марк Ротко відправиться до Європи шукати нові ідеї і натхнення.  Там він довго вивчав роботи двох своїх улюблених художників: Ребранта та Тернера.  Світло на полотнах цих художників вражало його. Ротко знав, що воно надто впливає на глядача та шукав нові форми кольорових рішень. Він вірив, що мистецтво зможе заповнити порожнечу сучасної людини. Так виник живопис кольорових полів.  Велике полотно ділилося на декілька кольорових площин. Він настоював на тому, щоб на ці полотна дивитися дуже зблизька, 10-15 см, тобто буквально занурюватися в колір. Хоча за музейними правилами глядачам не можна таке робити, та навіть на відстані 1,5 м полотна Ротко викликають сильні емоції.

На початку 50-их Ротко використовував здебільшого яскраво-червоний, помаранчевий і жовтий. Це кольори основних людських емоцій за словами самого художника. Жовтий  того часу був рідкістю. Художники післявоєнного часу використовували палітру приглушених тонів. Ротко однин із перших, хто зміг в той тяжкий час вернути світло на полотно. Його роботи стали самими дорогими в історії мистецтва другої половини ХХ століття. «Помаранчеве, червоне, жовте» на торгах Sotheby’s було продано за рекордні 86,9 млн доларів.

Сьогодні жовтий колір залишається в мистецтві. Дансько-ісландський художник Олафур Еліассон досліджує у своїх роботах природне світло і його вплив на людину. На початку Еліассон активно займався пейзажним живописом, але з часом перейшов до інсталяції. Його роботи відтворюють природні явища в музейному просторі. Так художник пропонує глядачу переосмислити сприйняття фізичного світу. Його робота «Кімната одного кольору» освітлює великий простір жовтими лампами. На відміну від звичного білого світла, в якому є повний кольоровий спект, то в жовтій кімнаті глядач може бачити всі об’єкти  лиш чорно-білими. А враховуючи, що в кімнаті нічого окрім світла не було, то об’єктом став сам глядач.

У 2008 році Еліассон представив роботу «Жовтий туман». Вздовж 48-метрового фасаду будівлі найбільшого в Австралії виробника електроенергії він встановив жовті лампи і дим-машини. Кожен вечір жовтий туман піднімався по фасаду до тих пір, поки повністю не покривав будівлю.

Самою відомою роботою Еліассона став «Погодний проект» 2003 року в якому ідея відтворити природні явища досягла апогею. На цей раз художник встановив сонце в музеї. Інсталяція складалася із сотень моночастотних ламп у формі пів круга під дзеркальною стелею. Дзеркала були розташовані так, щоб формувалося повне коло, тобто коло сонця. Глядачі приходили в музей і лягали на підлогу, щоб осягнути повноту сонця і своє місце під ним.