Минуле не дає спокою і не підлягає забуттю…

Перший день цього літа… Він сколихнув мене приємними враженнями і  спогадами. У Виноградівській центральній бібліотеці відбулася перша творча зустріч-презентація двох  книжок  “ЗА БРАМОЮ ПЕКЛА” та “ПІД КЛЕЙМОМ   OST ” молодої авторки з Ужгороду Наталії ДУРУНДИ. Й досі ходжу під цими  враженнями. Жінці йде 48-й рік. Писати почала 12 років тому. І  для себе вибрала життєво важливі та актуальні теми, які в певній мірі залишились “білими плямами” в історії нашого життя. Торкаються вони правдивих людських доль молодих закарпатців, тих смільчаків, які через Карпати, в далекому  1939-му наважились перейти державний кордон до тодішнього Радянського Союзу.  Країни, яка була єдиною соціалістичною державою робітників і селян. Вони  мріяли там жити, влаштуватись на роботу, продовжити навчання… Натомість одразу потрапили до таборів Сибіру, крайньої Півночі, Далекого  Сходу, Казахстану. Правду про сталінські репресивні події Наталія Іванівна  наважилися донести до широкого загалу своїх читачів. Другою важливою темою для  молодої письменниці  стали роки Другої світової війни, коли німці, з окупованих територій України, насильно вивозили молодь на примусові роботи до фатерлянду. Про життя  молодих дівчат і  жінок, ті непередбачені навіть в уяві, важкі випробування, поневіряння, труднощі, які лягли на їхні крихкі плечі,  про довгий шлях до отчого порогу і повернення на рідну землю, про  нелегке   їхнє  життя після війни, коли їх знову чекали табори і незаслужені обвинувачення… Не оминула Наталія Іванівна і радянсько-афганської кампанії 1979-1989 років яка забрала життя багатьох  воїнів-закарпатців, що навічно повернулись додому  вантажем-200, у народі його називали “ЧОРНИЙ ТЮЛЬПАН “. І про агресію росії на Сході України, яка отримала назву  антитерористичної операції… Вона затягнулася на довгих 8 років (з 2014-го до 24 лютого 2022-го,  коли переросла в  кровопролитну широкомасштабну  війну)…

Трохи про саму авторку, її  творчий жіночий портрет. Батьківське  коріння походить від бойків з Великоберезнянщини. З часом вони переселилися на Ужгородщину і місцем проживання вибрали село Баранинці. Тут, на Михайля, 21 листопада 1975-го року вона народилася і згодом стала старшою серед трьох дітей. Ужгород став для неї тою благодатною землею, з якого почалося дитинство, шкільні роки, її неповторна юність. Здобувши середню освіту, навчання  вона продовжила  в Київському Національному торговельно-економічному університеті, який успішно закінчила у 2010-му році. З дипломом фінансиста знову повернулась до рідного Ужгороду. Хоча трудова її біографія  розпочалася дещо раніше. З 1996-го по 1999-й рік працювала в Ужгородському міському військовому комісаріаті на посаді інспектора з призову молоді на військову службу. З 1999-го по 2007 рік – в Закарпатському обласному військовому комісаріаті на посадах державної служби. В 2007-му році  перейшлв в Головне Управління  пенсійного фонду України в Закарпатській області, де працює до сьогодні. Часто, по особистих справах   веде прийом і має  зустрічі з людьми. По роботі мала службові відрядження в райони. І під час літніх днів відпочинку не рідко доля зводила її з непересічними  цікавими людьми, які довірливо розповідали їй про свої нелегкі людські долі, життєві неурядиці і труднощі, про втрати і хвилювання, пов’язані з дітьми. Вони запам’ятовувалися їй і згодом ставали правдивими прототипами її книжкових героїв. Заміжня. Має гарну сім ‘ю. Її чоловік, відомий в Україні письменник Андрій ДУРУНДА. У них багато спільних точок дотику. Спільні творчі налаштування і інтереси ріднять ці дві споріднені особистості. Удвох з Андрієм Іллічем виховують сина Андрія та донечку Ренату. Поблажок у дружини і матері в сім’ї –  ніяких. В родині ніхто з неї не зняв  жіночих обов ‘язків. Та всі добре  пам’ятають і знають, що мамі треба в чомусь постійно допомагати:  у пранні, прибиранні, догляді за чистотою в квартирі, куховарінні  часто роблять це  по черзі. І ні від кого ніяких нарікань. Щоб мама мала час і на творчий свій запал і порив… Бо це зміст її життя…

На сьогодні творчий доробок Наталії Дурунди складає 6 повістей та 7 романів. Усього 17 видань. Зокрема, це 7 – паперових видань та 10 –  електронних. Вони доступні читачам. Знайдете їх на провідних літературних інтернет-ресурсах: Yakaboo, Amazon, інтернет-книгарня “Є”, “Клуб сімейного дозвілля”, “Ліра-К”, “Наш формат” та інші. Ще раз переглянула буктрейлер по двох романах письменниці. Цікава канва творів “За брамою пекла”  та  “Під клеймом “OST”.

Недільний ранок 22 червня 1941-го  …Початок війни і окупація центральної  частини України. Насадження  своїх порядків новою владою. Вимога  до місцевого  населення: рити рови, протитанкові окопи… Починають діяти вербувальні комісії. На них мають з’явитися всі, хто народився в 1921-1925 роках. На примусові  роботи  до фатерлянду підлягають чоловіки і жінки, юнаки    та дівчата віком від 15 до 45 років. Відправникам видається картка біржі,  посвідчення на особу. На місці прибуття вони одержать відповідне клеймо  “OST” та аусвайс, який слід завжди носити при собі, на випадок зустрічі і вимоги показати їх поліцейським, що патрулюють вулицями, стежачи за порядком у населених пунктах. Відправка  остарбайтерів велася товарняками. На місці кінцевого прибуття йшов розподіл на німецькі заводи, які виготовляли військову техніку для  постійного поповнення  воюючих частин на Східному фронті. Робота на заводах була чітко налагоджена. Звикати до строгого і чіткого порядку,  установленого на  технологічному конвеєрі  виробництва було не просто. У  долі українських невільниць, які потрапили на авіаційний завод у містечку Гопгертені, показана типова ситуація поневолення і її переживання нашими  людьми. З неволі  додому писалися, скупі на рядки, листи, листівки, вкладалися знімки, зроблені на чужині. Хтось сповіщав  рідних, щоб з продуктів не надсилали нічого. Краще б сюди відправляли засушене листя тютюну. Це тут  зараз найбільш ходовий товар. Його можна обміняти на харчі, випивку, гроші,  все необхідне для життя …

Описуючи реальну історію вивезених на примусові роботи до Третього Рейху, Наталія  Дурунда розгорнула цікаву життєву історію української дівчинки Насті  та маленької німецької дівчинки Рут Крайзелмаєр. Батько Рут загинув в Україні і похований у  братній могилі на нашій землі. Коли ця сім’я взяла до себе в прислуги Настю, ніхто з них не думав, що ця скромна, працьовита, чуйна і добра серцем, дівчинка-підліток  увійде в їхній дім і стане всім дорогою і  близькою, як повноправний член  родини. Саме Анастасія навчила 

малу  Рут-Фріду  молитися “Отче наш” українською мовою, співати наших милозвучних ліричних народних пісень, говорити нашою мовою. У цім оточенні уваги, поваги прив’язаності наша бранка вийшла заміж, прожила тут довге і щасливе життя і спочила на німецькій  землі. Від тоді вже збігли десятиліття. Але  для уже сивочолої миловидної  фрау Рут-Фріди  Крайзелмаєр нічого не змінилося. До глибокої своєї старості вона носить квіти на могилу Насті, запалюває лампадку. Під тінистим деревом сідає на лавочки і наче живій Насті виливає всі свої болі, переживання за перебіг сучасних  подій в Україні.  Сама фрау досі жива і недавно, Наталія Іванівна, із зворушливим  автографом, переслала їй щойно виданий в Києві роман “За брамою пекла “. У сюжет цього роману вдало вплетені спогади колишніх остарбайтерів, з документальним підтвердженням усього пережитого у ці нелегкі воєнні роки…

Друга частина роману “Під  клеймо ОST” описує  подальші події. Травень 1945-го… Третій Рейх переможений і капітулював. Переможний вхід радянських військ в Берлін. Червоний прапор розвіває над  Рейстагом. Починається  фільтрація  поневолених.

Кожному з них  зараз необхідно заповнити своєрідну анкету-описуючий лист з  відповідними даними, щоб  отримати необхідні документи і дозвіл на  повернення з німецької неволі на Батьківщину. На кожну людину заводиться  облікова особова справа, як  засвідчення про особу  видається членський квиток.

Примусове повернення на рідну землю…  Репатріантів чекає кам’яний мішок. Із німецької неволі шляхи хитро  долі знову заводять їх у невідомість. Тепер вони, як “ненадійний  контингент населення” потрапляють за колючі грати,  грати  своїх виправних таборів. Пережите минуле не дає їм спокою і не підлягає  забуттю…  Все цим людям  випало пережити: нелегкий повоєнний період,… Хрущовську відлигу… Часи Горбачовської перебудови… Розпад  колишнього  Союзу  і … аж до наших напружених  днів. По суті, цей роман є продовженням  попереднього “За  брамою  пекла”…  Людям з “ненадійного континенту” до  глибокої  їхньої  старості  відлунювала війна і вони постійно залишались під пильним  оком спецслужб уже конаючої  репресивних імперії. Ні дітям, ні онукам вони ніколи нічого не розповідали про свої пережити жахи в роки Другої  Світової  війни…

Зараз Наталія Дурунда виношує намір написати правдивий роман про події сорокових років, які розгорталися на Закарпатті, про прихід більшовиків, колективізацію, націоналістичні прояви людей, утиски греко-католицької віри і примусове насадження православної… Про життя закарпатців  в повоєнні роки…

Як авторці сучасної прози, Наталії ДУРУНДІ є чим похвалитися. У 2019 році стала членом Національної спілки письменників України. За першу, видану в 2012 році,  книгу “Доле орана-переорана” до якої увійшли три повісті: однойменна “Доле орана-переорана”, “Я дарую тобі смерть” та “Це щастя, що ти в мене є”, в тому ж році, разом з Мар’яною Шутко та Юлією Тарасюк, вона, Наталія Дурунда стали лауреатами обласної премії  “ДЕБ’ЮТ” . Спеціальною відзнакою “Коронація слова – 2019” від Ніки Ніколео та Львівського жіночого клубу письменниця з Ужгороду,  знову удостоєна як авторка сучасної найкращої книги про кохання “Зрада”. Її новий роман “За брамою пекла” знову відмічений у “Коронації слова – 2021” та спеціальною відзнакою  Київського Національного університету імені Тараса  Шевченка як  кращий  історико-патріотичний твір. 

15 грудня  2020-го та 25 січня 2021 років подружжя Андрія та Наталії ДУРУНДИ в медіацентрі організували благодійну акцію для Анітки Білей та потребуючих підтримки хворих дітей. Наталія Іванівна  наполегливо продовжує далі писати. В 2017 році, у Києві, видавництво “Наш формат” видає її нові книги “Коли відчинені ворота раю” та “Благословена ненависть”. Через рік, київське видавництво Стрельбицького друкує  нові  її  видання  “Солодкий смак сльози або  Тепер я знаю, що живу”, “Спокутий гріх” та “До ніг твоїх я небо прихилю”. У збірнику  “Літературне Закарпаття” за  2017-ий надруковані її твори “Крижане полум’я”, “Як згаснуть зорі” та “Пастка на звіролова”…

Розповідаючи про свій  роман “Під клейом OST”, Наталія Іванівна виділила дві дівочі постаті українок Ольги Лісовської та Ярини Богданової, яких звела неволя і на чужині вони стали остарбайтерами. Дівчатам випало працювати на авіаційному заводі. Про перипетії долі, одна з них була назначена домашньою прислугою в одну офіцерську сім’ю. Тут, зі Східного фронту, у короткотривалу відпустку прибуває сам господар. І яким було його здивування, коли в прислузі він одразу впізнав ту дівчину, якій недавно врятував життя. Коли з України прибули товарняки і йшов розподіл: кому на роботи, а кому в концтабори, у чоловіка прокинулася совість: всіх не врятую, але бодай одну людину зможу.  Чи це було провидінням долі чи  просто випадковістю, але у тій суматосі, він схопив її за руку і насильно втиснув у вагон, до тих, яких зараз відряджали на примусові роботи…

Далі змісту книги не стану оповідати, краще раджу в бібліотеці взяти і просто прочитати цей роман. А його авторці Наталії іванівні Дурунді подякувати за теплу, невимушену зустріч і додати щирі напутні слова: “До скорої наступної зустрічі у Виноградові!”

Марія КОНКІНА, 

очільниця Виноградівського  відділення ГО МАЛІЖ

Фото: КЗ “Виноградівська публічна бібліотека”