Джон Сингер Сарджент «Мадам X (мадам Готро)» 

Портрет «Мадам Х» насправді портрет мадам Віржинії Амелі Авеньо Готро, яка була американською емігранткою, дружиною французького банкіра. Її краса, вишуканість та чарівність була відома всьому Парижу. Вона отримувала часті запрошення від художників, які хотіли написати її портрет. Але відмовлялась.

Із Сарджентом вона познайомилася завдяки спільному другові, якому художник якось написав: « У мене є велике бажання написати її портрет. Також у мене є припущення думати, що вона погодиться, так як чекає когось, хто зможе передати всю її красу. Ви могли б сказати, що я людина неймовірного таланту». Через два роки вмовлять Готро, погодилася позувати. Це сталося в 1883 році. Сарджент покладав великі надії на цю роботу. Вважав, що портрет світської левиці принесе йому славу у мистецьких колах. Але все складалося не так просто з цим портретом.

Художнику з моделлю працювати було важко. Готро не могла всидіти на місці, постійно крутилась, а якось заявила, що бере перерву на рік перед наступним позуванням. Сардженту постійно приходилося боротися з безнадійною лінню мадам Готро та він постійно докоряв собі, що її красу неможливо відобразити.

Після написання портрета, Сарджент створив серію ескізів з натури експериментуючи з позами і реквізитом. Він, все-таки, сумнівався в тому чи створив бажане. На стиль портрету вплинуло древнє мистецтво. Зачіска мадам Х  нагадує давно минувшу епоху еллінізму. А її діамантова тіара є ілюзією богині мисливства Діани. 

Картина викликала шалену бурю критики, насмішок, презирства після першого показу на Паризькому салоні 1884 року. І хоча мадам Готро цінували за сміливий стиль, це не врятувало її від ганьби.  На варіанті портрета Сарджент з дозволу Готро зобразив діамантову бретельку приспущеною, оголивши плече. Публіка звинувачувала художника  у надмірній вульгарності. А ще нарікали на блідість шкіри, рожеві вуха. Мистецтвознавці того часу назвали цю блідість «трупним відтінком». Сучасні дослідники рахують, що  мадам Готро використовувала  пудру із перетертого рису і лаванди, а також підрум’янювала вуха і фарбувала волосся хною.

На той час мадам Готро славилася провокаційною поведінкою, любовними інтрижками. Більшість рахували, що портрет пензля Сарджента фактично виніс на люди всі її брудні таємниці.

Її мати явилась до Сарджанта з зі скандалом і вимогою зняти портрет з показу. Він відмовився. Тоді вона вимагала зробити це від салону, але і там їй відмовили. Вона казала, що весь Париж насміхається над її дочкою, її репутація зруйнована і вона помре з відчаю. 

Збентежений Сарджент перемалював бретельку на портреті, але це нічого не змінило. Критика дуже зашкодила репутації і художника, і мадам Готро.

Через скандали Сарджент, все-таки, зняв картину і ховав роботу більше 30 років. Лише в 1916 році він продав її Метрополітен-музею, але з умовою – зберегти в таємниці зображену особу. За рік до цього мадам Готро померла. Але вона не померла з відчаю, як пророчила її мати. Вона дійсно відійшла від світського життя на декілька років, але згодом повернулася. В 1891 році Густав Куртуа написав її черговий портрет у ще більш відвертій сукні в профіль. На цей раз публіка сприйняла портрет прихильно. В 1897 році вона позувала Антоніо де ла Гандара. Якраз цей портрет вона оцінила як найкращий.

 А Сарджент, не витримавши тиску і скандалів, переїхав до Лондона, потім в Нью-Йорк. Коли він виставив портрет в 1905 році, американці і англійці були в захоплення від майстерності Сарджента. Художник знову почав творити. Отож портрет  «Мадам Х», переживши бурі неприйняття, був оцінений достойно і став найкращим витвором Сарджента, як він і задумував.

Під час написання «Портрету мадам Х» Сарджент паралельно робив другу версію картини, яка виставлена в лондонській галереї Тейт.

А ще одна особливість цього полотна – воно більша за розміром, ніж сама модель.

Валентина Костьо